ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

КАТАБАЗИС

Талавір. Вільне падіння

— Гей, хабібі, ну-ну, милий, це лише кошмар. — Чиїсь пальці торкнулися

його плеча. Талавір ледве стримався, щоб їх не скинути. — Ну-ну-ну, — Руф

говорила з ним, як із дитиною. — Ти на Матері Вітрів. Це просто черговий сон.

Обличчя М-14 розтануло в мареві сну, хоча присмак солі нікуди не подівся.

Знайома вібрація механізмів, що ніколи не спали, заспокоїла. Мати Вітрів була

старим підводним човном, що тепер силою наукового генія Гавена Белокуна

парила над колись духмяними степами Кіммерику, які після Спалахів, після

катастрофи перетворилися на засолений мертвий Дешт.

Станція закректала. З низької стелі побігла цівка іржі. Вони знову

набирали висоту. Унизу почалася чергова руйнівна буря. До Спалахів вони були

пиловими, а тепер несли смерть — суєр, речовину, що змінювала і вбивала.

Крізь кругле брудне вікно до маленької кімнати просочувалося сіро-рожеве

світло, наче вони й справді були під водою. Талавір потягнувся.

— Ти справді віриш, що колись ця махина ходила по дну океана?

— Так! Я тобі вже сто тисяч разів казала. — Руф різко розвернулася і

змусила його втиснутися в бортик. Прикручене до стіни ліжко було завузьким

для двох. — Після того як наземну Матір Вітрів спалили засолені — нехай

Двобог зжере їхні гнилі душі! — Гавен Белокун молитвою змусив підводний

човен зависнути в повітрі. Завдяки йому навіть суєр не має над нами достатньої

сили. У нас є ще п’ять хвилин. — Руф кінчиками пальців торкнулася його

оголеної спини, певно, вважаючи, що кожен урок треба закріплювати сексом. У

доторку відчувалася заздрість до його ідеального, не підвладного мутаціям тіла.

Руф маніакально боялася змін, які спричиняв суєр. Та вона помилялася. Попри те

що Станція висіла в повітрі, суєр проникав навіть сюди.

За кілька місяців перебування на Матері Вітрів волосся на голові Руф

змінилося на блакитне пір’я. Вона казала: «Це краще, ніж жерти мертвечину чи

залишитися без шкіри, як деякі мутанти внизу. А зміни після першої дози

сповільнюються». У це вірили на Матері Вітрів. Тому намагалися не схоплювати

додаткових доз: не потрапляти під суєрну бурю та не залишати підводний човен.

Як показали численні експерименти з живими організмами, концентрація

суєру на землі та в повітрі була різною. Якщо людину з Дешту підіймали на

Матір Вітрів, то вона втрачала суєр. І це призводило до нових мутацій, іноді

смертельних. Але це були лише загальні правила. Дехто не припиняв

змінюватися й упродовж усього життя на Станції. Руф іще не знала, чи

пощастило їй.

— Ти не змінюєшся. Так довго на Станції — і жодного прояву, —

пробуркотіла Руф, проводячи пальцями по рельєфних м’язах Талавіра.

Він перехопив руку, підніс до губ і повернув на її голе стегно.

— Не тільки не змінився, але й прокинувся в чудовій формі, і це після

кількарічної коми! Суєр мене любить.

Талавір спустив ноги з ліжка, витяг із купи одягу свій комбінезон і став

одягатися. Іноді в кошмарах йому приходили спогади про перші години після

пробудження. Вони були наповнені болем. І це дивувало, позаяк Талавір точно

пам’ятав момент, коли почув голос Гавена Белокуна, розплющив очі й легко

встав із ліжка. Він почувався прекрасно, немов проспав нормальну ніч, а не

понад десять років.

Руф незадоволено хмикнула. А вже за мить водила тонкими пальцями по

своїй шкірі. Темні від кни нігті вправно пробігли по сідниці, торкнулися

западини під коліном і повільно поповзли внутрішньою поверхнею стегна.

Пальці мали мету.

Але Талавіру було не до того.

— Що сьогодні сталося? Я чув гупання. І ти не поспішаєш мене відпускати.

Руф в останній спробі вигнула спину, демонструючи западинки над

сідницями, і потягнулася по одяг.

— Може, і сталося. Сфена зараз постійно на містку. Але мене не шукали.

Вона знає, що я пішла до тебе, хабібі.

«Бо ти маєш за мною стежити», — подумки закінчив Талавір, який розумів

причину цікавості до

нього. Він потрапив під суєр, роки проспав на Матері Вітрів, а потім

прокинувся без жодної зміни, наче нічого й не сталося. Для науки він був цінний

екземпляр. Талавіру не подобалася ця думка, бо він хотів, щоб у ньому бачили

насамперед відданого Старшого Брата, воїна Двобога. Він розвернувся до Руфі і

якомога спокійніше запитав:

— Знову напали на гуманітарний конвой? Потвори?

Офіційно люди в Дешті значилися зміненими, самі себе вони кликали

засоленими, але рідко хто на Матері Вітрів називав мутованих інакше, ніж

потворами.

— А-а-а! — Руф загрозливо помахала пальчиком.

Усі спроби Талавіра витягти з неї більше інформації наштовхувалися на

цей жест. Замість одягатися, Руф підійшла до крихітного дзеркала, яке ховала за

портретом лідера Старших Братів і живого пророка — Язика Двобога. Гріх

самозамилування вважався одним із найсерйозніших, а тому дзеркала були

заборонені.

— А я не скажу Белокуну, що ти порушуєш Догмат і чиниш харам, —

посміхнувся Талавір і показав на блискучу поверхню.

Руф роблено посміхнулась у відповідь. Вона належала до Зіниць — служби

розвідки Матері Вітрів, які мали нечувані свободи, порівняно з іншими Братами

на станції. Зіниці могли фарбувати волосся й нігті червоною кною, проколювати