ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

головою закричав король грифонів. Талавір подумав, що він шукає своїх дружин, але потім побачив закривавлене обличчя Болбочана. Молодняк добряче над ним

попрацював. Але Гуль, що ділила з ним грифона, залишилася неушкодженою.

Вона розмахувала руками. Талавір побачив Птерокса: той летів на північний

захід. Позаду Мато Дуковача сиділа рудокоса жінка. Дреди вилися в повітрі, наче змії, а може, і були нарешті зміями. За Птероксом, шалено сіпаючи

кінцівками, летів синій птах. Нарешті куці крила не витримали ваги — і птах

гепнувся поряд зі Сфеною на спину звіра Мато Дуковача.

— Руф, — упізнав пір’я Талавір.

— Наздоганяти! — звитяжно прокричала Гуль.

Але король грифонів залишився коло Сімурга.

На обличчі Болбочана Талавір прочитав ті самі думки. Хай що Сфена

пообіцяла Мато Дуковачу за порятунок, у неї не було шансів вижити за межами

суєрного купола. Талавір спрямував грифона до землі. Болбочан зробив так само.

Мукоеде ляїн ер укривали уламки Станції й тіла загиблих. Гниляки досі

курилися.

Талавіра огорнуло страхітне усвідомлення, що на Матері Вітрів ніхто не

вижив.— Поглянь! — Дівчинка сіпнула його за руку. Згори спускався парашут. А

за ним — дивний ангел із вугільно-чорними крилами. Ангела хилитало й кидало

в різні боки, наче це був його перший політ. Талавіру здалося, що той от-от

впустить свою ношу. Щойно грифон приземлився, Талавір звалився з його спини

й побіг назустріч ангелу. Він устиг зловити дитину, загорнуту в простирадло, і

впав під вагою крилатої потвори.

— Не торкайся шкіри дівчинки, — пролунав голос Ма. Але дівчинка й

сама хотіла якнайшвидше звільнитися. Вона виборсалася з рук Талавіра й кудись

побігла. Тієї миті йому було байдуже куди. Талавір відчув під руками тіло Ма, увібрав її запах і не міг повірити, що вони нарешті зустрілися. Лікарка

спробувала з нього злізти, але ще дужче заплуталася в перетинчастих, наче в

кажана, крилах, укритих на згинах гострими шипами. Талавір обережно відсунув

тонку шкіру й побачив знайомі зелені очі. Окрім крил, вона не змінилася. Від

цього відкриття він різко відчув свої потворні зміни: сміття, що приросло до тіла, сіль на шкірі, золоту бляшку на лобі. Він підвівся й допоміг Ма.

— Різка зміна рівня суєру. От і маєш, — наче виправдовуючись, пояснила

вона свої крила.

— Це після зустрічі з джадалом. Весь цей мотлох, — одночасно з нею

заговорив Талавір. — Я тепер найзасоленіший у Дешті.

Їм обом було ніяково.

— Ти зараз… — Ма зробила паузу, підбираючи вдале слово, —

…оригінальніший, чи що?

Губи Ма торкнула легка усмішка. Талавіру хотілося сказати, що вона

помиляється: він лише тимчасове непорозуміння, контейнер для зберігання двох

божевільних духів. І зовсім скоро отрута Амаги й Тарга роз’їсть його тіло. Хай

би що сталося, він не дозволить скривдити її чи Бекира. Але не зміг сказати

жодного слова, наче закляк під її поглядом. Ніхто й ніколи на нього ще так не

дивився.

У небі протяжно закричав король грифонів. Він шукав дружин. Талавір не

вірив, що птахолевиці вижили. Але за мить на землю важко опустилася

грифониха. З її спини сповзла чотирирука дочка Албасти й притулилася до

великої лапи. Брудними щоками дівчинки потекли сльози. Птахолевиця важко

дихала, з її рота текла кривава піна. Тільки тепер Талавір побачив, що в животі

тварини зяяла рана. Король грифонів тужливо закричав, ткнувся в морду

дружини, потім злетів у небо й зробив кілька кіл над місцем бою, наче досі не

міг повірити в те, що сталося.

Смерть грифонихи мало турбувала Сашу Бідного, що зліз з її спини. Він

побачив Ма й пошкандибав їм назустріч. На нього було страшно дивитися.

Халат перетворився на лахміття. Крізь дірки виднілися укуси молодняка. Маска

зникла, одне плече трималося на самих сухожиллях, але жовті очі люто палали.

— Ти мені винна, жінко! — ще з дороги прокричав Саша Бідний, ніскільки

не дивуючись змінам, що сталися з лікаркою.

— Залиш його, — прошепотіла Ма.

Але Талавір її майже не почув. Він прагнув перегородити дорогу

акинджию. Очі Саші Бідного задоволено блиснули, коли він побачив, що до

нього йде колишній Повноважний.

— Добре, пташко, з’ясуємо нарешті, кому дістанеться жінка. — Акинджий

одразу вдарив Талавіра по коліну.

Від несподіванки Талавір похитнувся й упав на землю. Саша Бідний

скочив йому на груди, продовжуючи гамселити здоровою рукою.

— Вона моя.

Талавір бачив кров на кулаці акинджия, здригався від ударів, але болю не

відчував. І лють теж почала відступати, наче раніше її живила тільки Амага. Але

щось змінилося. Талавір легко перехопив руку Саші Бідного й прислухався до

власних відчуттів. Амага не зникла, як йому спершу здалося, а лише зачаїлася.

Натомість усе дужче проступав Тарг. Джадал наближався.

— Зупиніться нарешті! Злізь із нього. — Кулак Ма прийшовся на прогнилу

щелепу Саші Бідного. Він охнув і завалився набік. Але й жінці не вдалося

втримати рівновагу. Вона наступила на крило, що вибилося з перев’язі, і

гепнулася поряд із чоловіками. Талавір спробував вибратися з-під обм’яклого

тіла Саші Бідного й пропустив момент, коли до гурту цікавих, що вже зібралися

довкола, підійшов гігант і накрив їх своєю тінню. Голоси принишкли, а коло