ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

Сфену перекосило. Підкріплення з Тамані стало для неї новиною. Вона й

справді розраховувала перебрати владу на Матері Вітрів до того, як про це

дізнається Язик.

— Відпусти дітей — і я допоможу знайти аргументи для Язика, — почала

Ма й почула, як клацнув затвор. Сфена спрямувала дуло на Бекира.

— Досить! — наказала Перша Зіниця.

Руф випустила банку й пташиною лапою розчавила бакасу. Біль оглушив

Ма, і вона, немов підкошена, впала на підлогу. Манкур учепився в її нерви й

паралізував тіло. Сфена теж зігнулася, а проте поповзла до неї. Через її спину Ма

побачила, як Руф кинулася на Евге, немов хотіла покарати за зміни.

Захищаючись, дівчинка випустила суєрні пагони, але на птаху вони не подіяли.

Руф отримала стільки суєру, що більше її організм уже не приймав. Птаха

нависла над дівчинкою, і цієї миті зовнішні двері вирвав порив вітру, а з ним до

діри втягнуло Руф. До кімнати залетів пісок. Щось вибухнуло. Почувся свист. А

потім Станція почала різко знижуватися.

— Буря, — видихнула Ма.

— Цього не може бути. Це ж мукоеде ляїн ер. Нас не торкаються бурі, —

прошепотіла ошелешена Сфена.

Рятуючись від того, щоб випасти з Матері Вітрів, Перша Зіниця вчепилася

в Ма. Кілька очей на її руках луснули, заливаючи її шкіру кров’ю. Бекир

спробував звільнити матір, скинувши з неї Сфену. Боротьба і вітер перетворили

кімнату на вмістилище хаосу, їх відкинуло до дверей. Ма відчула, що в них хтось

стукає. На мить у щілині показалося червоне обличчя Белокуна.

— Це Мамай! — зашипів очільник Станції і потягнувся до Бекира.

На допомогу хлопцеві прийшла Евге. Разом вони змогли віддерти Сфену

від Ма, виштовхати рудокосу до Белокуна й зачинити за нею двері. Ма подумала, що набагато простіше було б скинути Першу Зіницю зі Станції слідом за Руф’ю, але й такий спосіб її влаштував. Нехай тепер Сфена розбирається з Белокуном. В

останню мить, перед тим, як двері щільно зачинилися за Першою Зіницею, Евге

випустила суєрного мацака й, наче в прощальному жесті, на мить торкнулася

закривавленого обличчя Белокуна.

— Вставай! — Бекир простягнув Ма руку. — Маємо стрибати. Станція

зараз розіб’ється.

— Я не можу… бакаса, — прохрипіла Ма.

— Добре, усе добре. — Евге суєрним пагоном торкнулася манкура на руці

Ма — і біль вщух. Змагаючись із вітром, вони підійшли до дверей. Евге

закуталася в простирадло. Ма її обхопила, Бекир натягнув парашут. Кілька

митей вони як зачаровані роздивлялися бурю. Деякі коптери спробували

повернути на Тамань. Інші — набрати висоту. Але було запізно. Одну з машин

прошила електрична дуга, і та вибухнула в повітрі. Небо здригнулося. Ще один

коптер потрапив у вир. Буря трощила важкі коптери, як діти розбивають мушлі.

Ма задерла голову й побачила крилатих істот, що стрімко набирали висоту, шукаючи порятунку від потоків повітря. Буря примирила Птерокса та грифонів.

Матір Вітрів стискало коло з вихорів, наче мукоеде ляїн ер досі тримала

оборону. Але Ма відчувала, що це ненадовго. Дешт нарешті вирішив позбутися

виразки.

— Дивися! — Бекир показав на землю.

Кебап сунув проти вітру. Він устромляв гігантський тесак у землю, витягував обгризені ноги з отруйних боліт і продовжував іти. На плечі він ніс

якесь тіло. Кебап ішов до центру бурі — до найбільшого смерчу. Вихор, як

величезний черв, вгризався в землю й рухався назустріч велету. За кілька секунд

до зіткнення Кебап відкинув тесак і підняв над головою тіло. Вихор набув

подоби величезної роззявленої пащеки, наче дитина готувалася проковтнути

солодке. Перед тим, як над Кебапом зімкнулися щелепи, Бекир упізнав у його

руках Гєру Сєрова.

— Треба стрибати: за мить уже буде пізно, — сказав Бекир. Ма кивнула.

Тепер вона мусить йому довіритися. Бекир набрав у груди повітря, ступив крок і

не залишив їй вибору.

— Прийми мене, Деште, — прошепотіла Ма й стрибнула за сином.

Талавір. Закон амазонок

Сімург наближався до суєрного купола. З кожним змахом крил жах Амаги

перед незвичною бурею зростав. Талавір зосередився на боротьбі з Амагою і

майже пропустив той момент, коли Сімург на повній швидкості вилетів із купола.

На мить вони осліпли. Жовто-біле сонце наче вибухнуло. Талавір уперше

побачив світ, позбавлений рожевого кольору суєру. Небо було прозоро-блакитне, удалечині синіло море. А земля на материку відливала зеленню. Світ за межами

Дешту існував! За його спиною від усвідомлення цього засміялася Чорна Корова.

І водночас Талавір побачив стовпи диму на півночі. На Тамані щось відбувалося.

А потім Сімург так само стрімко кинувся вниз. Жодний засолений не міг довго

перебувати поза межами суєрного купола.

Під ними пролунав вибух.

— Бекир! — закричала дівчинка. Її пальці знову стали гарячими.

«Ма», — подумав Талавір, спостерігаючи за вогнем, що огорнув Матір

Вітрів.Одним боком Станція вже торкнулася землі. А потім корпус розвалився на

дві частини. Матір

Вітрів із гуркотом упала й спалахнула останнім маревом. Вогняна хвиля

промчала гнилими болотами й згасла, наче від подиху гіганта.

Талавір став спускатися — сподівався, що бодай хтось вижив. Над