ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

обличчя Марка Дороша. Вона нарешті згадала риси.

— Я знаю, як ти знайшла спосіб проникнути на Територію К, — наче

метроном, продовжувала бити в одне й те саме місце Сфена. — Не відвертайся, ти мусиш вислухати. Я цілий день просиділа в афізі. Ти вийшла заміж. — Сфена

скривилася так, наче сказала про щось огидне.

Ма зрозуміла, що мусить припинити боротися. Їй не змусити рудокосу

заткнутися. Натомість вона може зробити інше. Ма зосередилася на голосі жінки.

Він став рятівною линвою з виру спогадів. У голові перестало паморочитися, і

вона почула манкур у власній шкірі. Знущання в говорінні Сфени було тільки

ширмою, яку Перша Зіниця тримала зусиллям волі. Рудокосу теж затоплювала

дзеркальна лавина хаотичних спогадів Ма, хоча вона й не могла розібратися, що

з нею відбувається. Сфена хотіла отримати від Ма якусь відповідь, намацати її

слабке місце, відчути потаємні бажання помічниці Белокуна, — все, що дало б їй

ключ до її свідомості. Ма опинилася наче в центрі бурі. Окремі думки Сфени

ширяли, наче підхоплене вітром ганчір’я. Ма схопилася за найбільшу, яка наче

пульсувала й вимагала уваги. Ось воно що! Ма розгорнула полотнище й

побачила образ, який не давав спокою Сфені: вона шукала Золоту Колиску! Це

відкриття змусило Ма зібратися.

«Я Ма з Ак-Шеїх. Мій син — Бекир», — як догмат повторювала собі Ма, стискаючи пальці. Її погляд зупинився на сліді від обручки. Вона стільки років її

не знімала, що шкіра під нею виблякла й зіщулилась. Чому? Чому роками вона

чіплялася за шматок металу, який для неї нічого не означав? Суєр, рятуючи від

болю, з’їдав їхні спогади, то чому вони так трималися за болючі уламки

минулого? Того, що ятрило, що неможливо було повернути. Для чого? І раптом

її осяло: Дешт хотів, щоб вони пам’ятали. Неможливо зрозуміти себе

теперішнього, не знаючи, яким ти був колись. Зранений, змінений, напівмертвий

Дешт хотів себе віднайти. Саме тому кожен засолений чіплявся за безліч

дрібничок, навіть якщо вже й не міг пригадати, що вони означали в житті до

Спалахів. Ма згадала маніакальну любов Тітки Вальки до кухонного начиння, більшість із якого вона навіть не могла назвати. Жінки з аіле Азіза-баби

зберігали дитячий одяг, таблички з давно забутими назвами. Дешт хотів, щоб

вони пам’ятали. Саме тому підкидав мемобомби, саме тому вона мусить згадати.

«Ти знайшла спосіб проникнути на Територію К. Ти вийшла заміж», — Ма

майже пропустила ці слова Сфени, а коли зосередилася на сказаному, то вже не

могла опиратися. Відкрився шлюз. Води спогадів наповнили пересохлий канал.

— Марко Дорош, так звали твого чоловіка, — того, завдяки кому ти

потрапила в Кіммерик, — видушила із себе Сфена, відчуваючи, як її затоплюють

чужі переживання.

— Усе було не так, — прошепотіла Ма й заплющила очі.

Битва богів. Коли Діва втратила Кіммерик

Того року все відбувалося блискавично. Старші Брати зайшли до

Кіммерику. Як і всюди, вони обіцяли принести мир, але почали війну. Країна Ма

— країна Діви — щосили чинила опір, принаймні тоді жінці так здавалося.

Молодь вишиковувалася в черги до мобілізаційних пунктів. Усюди збирали

допомогу тим, хто боронився в Кіммерику. Але було запізно. Старші Брати

вторглися і з іншого боку. Це стало значно більшою проблемою, ніж далека

земля на півдні. Кіммеринці залишилися сам на сам із ворогом.

Ма щойно закінчила медичну академію. На родинній нараді вона

оголосила, що хоче стати військовим лікарем. Сказала, що прагне бути

корисною. Її душив страх, а ще більше сором від щоденних повідомлень про

масові смерті. Адже вона залишалася живою. Як Ма й очікувала, батько здійняв

бучу. Він обіймав високу посаду й за потреби знайшов би її навіть на лінії

зіткнення.

— У тебе блискуче майбутнє в науці. Ти не можеш так ризикувати. Крім

того… — Батько нахилився і схопив її за плече. Його рука тремтіла. —

Капітуляція — справа часу. Ти будеш потрібна тут.

Але він помилився. Для Ма не знайшлося місця в «новому світлому

майбутньому», що силою зброї «подарували» її країні Старші Брати. Батько Ма

ввійшов до маріонеткового уряду, і вони перестали розмовляти. Догмат Двобога

став обов’язковим до виконання. Ма, як і інших жінок дітородного віку, відправили на перевірку здоров’я. Двобог заповідав поширювати вчення зокрема

шляхом народження вірних. Потенційні матері отримували привілеї і почесті, інших мали й далі утримувати їхні чоловіки; якщо ж таких не було, самотні

жінки могли спробувати знайти роботу. Зазвичай брудну й найгірше оплачувану.

До речі, жінки, окрім матерів, мали виходити на люди в хустках і темному

вбранні до п’ят. У ті дні Ма лютувала і, не вагаючись, відмовилася від ролі

матері. Для цього знадобилися невеличке медичне втручання і допомога

одногрупника. Вона хотіла довести батькові й самій собі, що може впоратися із

системою. Цей одногрупник і завербував її до руху опору. Через місяць усю

групу арештували. Ма витяг із в’язниці батько, а серед її друзів поширилася

чутка, що це вона здала підпільників. Ма кілька днів просиділа у квартирі, соромлячись вийти надвір, наче вона й справді була винна. Десь тоді їй на очі