ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

— Усім припинити вогонь! Що з вами таке? Здуріли стріляти без наказу?

— У голові гуло від пострілів, у повітрі клубився дим.

— Лєканю, — подала голос Люська. Сєров повернув голову так, що

захрустіли хребці. Тільки її не вистачало. — Дівчинка, вона так страшно

дивиться.

Сєров із подивом усвідомив, що дочка Номана залишилася неушкодженою.

Тонкі чорні коси сповзали по ситцевій сукні. Руки опущені вздовж тіла. Ноги

ледь розставлені. Тонка посмішка затремтіла, губи розкрилися й оголили бліді

ясна з жовтуватими короткими зубами. Дівчинка почала здіймати руки, достоту

як мати Номана тоді в печері. Верхів’я дерев затріпотіли. Тварини, що замовкли

після останнього пострілу, знову завили.

Військовий щось запитав, потім віддав наказ, потім просто закричав.

Дівчинка втупила в Сєрова божевільний погляд старих злих очей і

повторила прокляття. Автоматна черга прошила худе тіло. Шефіко лише

похитнулася. Її руки злетіли. У загальному хаосі вони здавалися зміями, що

готувалися вкусити. Червоні плями розповзалися по світлому ситцю. Дівчинка

важко дихала. З викривленого рота стікала кров. Ікла жовтіли. Вона стрибнула

на Сєрова й повалила на землю.

— У пам’ять про богиню, яка спить. На честь Спалахів, які очистять

Кіммерик. Такі, як ти, ніколи не заволодіють цією землею, — просипіла дівчинка, клацаючи зубами.

— Ага, твоя баба вже хотіла мені кадик вирвати. — Сєров схопив колиску

й з розмаху опустив її на голову дівчинці.

Почувся неприємний хрускіт. Половина обличчя перетворилася на криваву

рану. У живому оці спалахнуло здивування, а потім страх. Дівчинка ступила

назад і підняла руку, наче прагнула затулитися від колиски. Сєров натомість

витягнув дерев’яну коробку, як щит, нарешті дістав зброю і вистрелив кілька

разів упритул. Усі кулі влучили в розбиту голову. Шефіко повалилася на землю.

Сєров обережно торкнувся тіла дулом і переконався, що вона нарешті мертва.

Хотів добити Номана, але кіммеринець уже випустив дух. Валька плакав у

материних обіймах. Жінки Герая валялися обабіч деревця. Стара в останньому

поруху схопила гілку — і тепер здавалося, наче дерево намагається розбудити

колишніх господинь.

— Зарити, щоб інші не бачили, — все ще важко дихаючи, наказав Сєров.

— Тут іще був хлопчик. Де він? Мазєнін, де хлопчик?

— Товаришу комісаре, хлопчика не було, — сказав водій.

— То перевір! Усі мешканці Ак-Шеїх уже в ЗІЛах? Мусимо вирушати, немає чого прохолоджуватися! — Сєров відчув тремтіння в грудях. Наче все

складалося якнайкраще. Він завершив операцію з виселення кіммеринців, виконав доручення Зорга, отримав обіцяний будинок, але на душі було

неспокійно. Перед очима досі стояли різнокольорові очі дочки Герая, а у вухах

лунав її шепіт. Сєров підібрав Золоту Колиску, витер пил із зірок. Давнє дерево

приємно лоскотало пальці. Двобог його захистить. Потвора помилялася. Це його

земля. Тепер точно його. Сєров важко сів на коробку.

— То ти знайшов хлопчика, Мазайло? Його обов’язково треба знайти! Не

вистачало, щоб цей клятий рід продовжився.

— Хоч ім’я моє вивчив, — пробурмотів водій і голосно додав: — Не було

ніякого хлопчика.

Бекир. Шлях до світла

— Ти довго блукав домом сну Бога Спалахів. Що ти бачив? — Бекир

розплющив очі й знову побачив Кемаля-шейха.

Не те щоб він не очікував, але це обличчя почало нестерпно дратувати.

Бекир поволі підніс руки до очей. Чомусь здалося, що вони палають. Шкіра не

змінилася. Під нігтями був той самий бруд, а на пальцях проколи й подряпини —

сліди подорожі Дештом. Тоді він задер штанину й оглянув рани. Порізи

загоїлися і перетворилися на рожеві рубці, немов їм було кілька місяців. З покоїв

Кемаля-шейха, поки він був непритомний, його знову перенесли до маленької

келії. Бекир перехопив погляд старого.

— Мені снилася мати.

Шаман підтиснув губи. Він чекав на іншу відповідь. Але за мить його

обличчя знову змінилося. Губи розтяглися в терплячій усмішці.

— Це природно. Коли дитина переживає за матір, мати приходить до неї в

сни. Тільки ти вже не дитина.

— Я не казав вам, що з нею щось сталося. — Бекир підібрав ноги і спустив

їх із ліжка. У голові досі гуло, але думки раптом упорядкувалися. Наче після

довгого сну він побачив усе в новому світлі. Старий так хотів затримати його в

Кара-Тобе, що не зупиниться перед будь-якою брехнею.

— Ти забув, хлопчику, я чильтани. Я бачу, що в тебе в голові, — промовив

Кемаль-шейх. У його руках знову була коробочка з юшаном. — Ти теж так

зможеш, коли станеш моїм учнем. І не тільки це.

— Якщо ви бачите мої думки, то чому питаєте, що мені снилося?

— Сни — володіння Бога Спалахів, — голосніше, ніж годиться, сказав

шаман. Кристалики на його шкірі злобно блиснули. — Ти мав би це знати. Азіз-баба погано тебе вчив. То що ти бачив?

— Ма, — вперто повторив Бекир і навмання випалив: — Суєр сказав, що

вона жива.

У чорних очах шамана розгорівся вогонь. Він вдивлявся в обличчя Бекира.

А потім повільно промовив, наче все, про що вони говорили до того, нічого не

важило:

— І це все, що ти запам’ятав? Чорній Корові привиділося, що вона горіла у

вогні. Може, ти бачив Золоту Колиску? Тримав її в руках? Знаєш, як знайти?