Доктор Фаустус

Наприкінці п'ятнадцятого сторіччя в Мерсбурзі біля Констанца жив чесний хлопець на ім'я Гайнц Клепке, за фахом бондар, ставний і здоровий. Він кохався з дівчиною на ім'я Бербель, єдиною дочкою овдовілого дзвонаря, і хотів її посватати, але бажання молодої пари наштовхнулося на батьків опір: Клепке був убогий хлопець, і дзвонар погоджувався віддати за нього дочку аж тоді, як він здобуде порядне становище, стане майстром у своєму цеху. Та взаємне почуття хлопця й дівчини виявилося дужчим за їхнє терпіння, і невдовзі вони з закоханих стали коханцями. Бо пізно ввечері, коли дзвонар ішов дзвонити до церкви, Клепке скрадався до своєї Бербель, і в обіймах вони здавалися одне одному найкращим на землі створінням.

Такі були їхні справи, коли одного дня бондар разом з іншими, схожими на нього, веселими підмайстрами подався на храм у Констанц, де вони так гарно провели день, що ввечері їм ще й захотілося лагоминки, і вони вирішили піти до повій. Гайнцові цей намір не вельми сподобавсь, і він відмовився їм товаришити. Та хлопці почали глузувати з нього: мовляв, він тюхтій і боїться дівчат, а може, й узагалі на живчик слабкий і йому туди нема чого йти. Цього вже Гайнц не витримав, а ще й видудлив міцного нива не менше за них, тому перестав опиратися, сказав: «Ого-го, мені чоловічої снаги не позичати!» — і пішов разом з усіма до борделю.

Але там його спіткала така ганьба, що хоч у землю западися. Попри всі сподівання, з лахудрою, родом угоркою, в нього нічого не вийшло, він справді виявився на живчик слабкий, що його страшенно розлютило й налякало. Бо повія не тільки висміяла його, а й сказала, задумливо хитаючи головою, що тут є якась притичина, такий дужий хлопець і так раптом укляк, не інакше, як чорт захотів із нього позбиткуватися,— і ще багато верзла всякого. Гайнц щедро заплатив їй, аби тільки вона нічого не ляпнула його товаришам, і повернувся додому вкрай пригнічений.

Там він якнайшвидше, хоч і з острахом у серці, подався до своєї Бербель і, поки дзвонар дзвонив, вони собі цілу годину раювали. Таким чином його чоловіча честь була відновлена, і він міг радіти. Адже, крім першої і єдиної, жодна жінка його не вабила, то чого йому було хвилюватися, чи не осоромиться він з іншими? Але після тієї невдачі в душі його лишилася тривога, і йому кортіло знов випробувати себе, ще один-однісінький раз і більше ніколи не дурити коханої. Тому він потай очікував нагоди перевірити себе, себе і її також — бо поряд із недовір'ям до самого себе в душу його закрадалася невиразна, хоч і лагідна; але й боязка підозра на ту, яку він кохав усім серцем.

І ось сталося так, що один торговець вином, хворобливий черевань, покликав його набити в льоху ослаблі обручі на двох діжках, а наглядати за його роботою спустилася господиня, ще жвава молодичка. Там вона погладила його по плечі, тоді поклала свою руку на його для порівняння й почала гак загравати з ним, що він не міг навпростець відмовити їй у тому, в чому, хоч розум був готовий, відмовляла його плоть; Гайнц мусив казати, що йому не до того, що він спішить, та й її чоловік зараз напевне спуститься до льоху, і врешті дав драла. Господиня, якій він заборгував те, що дужий хлопець ніколи не заборгує, провела його глузливим реготом.

Гайнц був глибоко вражений, сердитий на себе, і не тільки на себе, бо підозра, що закралася йому в душу ще після першої невдачі, тепер остаточно посіла його: він більше не мав сумніву, що з нього збиткується диявол. І оскільки на карту було поставлене спасіння рокованої на пекельні муки душі, а крім того, його чоловічу честь, він пішов на сповідь і крізь грати прошепотів на вухо священикові, що на нього наслано гандж, він не може спізнатися ні з ким, крім одної, щось йому стає на заваді, що воно за така біда, чи не може свята церква по-материнському вирятувати його.