Чорний вершник

Арсен похмуро пронін його суворим поглядом, і в його серці як і кожного рачу, коли він бачші Юрася, почала наростати глуха ненависть. І хоча він розумів, що не один Юрась винуватець його поневірянь, десь там попереду, в могутній Порті, жорстокий Кара-Мустафа, з яким нін іде битися не на життя а на смерть, однак цьому виродкові пробачити не міг ні своїх страждань, пі страждань свого народу.

Він зціпив зуби, щоб стримати болісний стогін, що рвався з грудей.

Ненко помітив зміну, яка сталася з Арсеном, і, скочивши на коня, промовив співчутливо:

– Поїдемо, братику!

Але той, зітхнувши, заперечно похитав головою.

– Їдь, я наздожену, – і важко сів у сідло.

У його приглушеному голосі прозвучала така туга, що Ненко не' зміг заперечити. А коли, рушивши вслід за валкою, через деякий час оглянувся, то побачив на перевалі, над стрімким урвищем, одинокого вершника, що темнів на тлі ясно-голубого бездонного неба. І було в ньому щось печальне і грізне одночасно.

– КІНЕЦЬ -

У *.txt форматував Віталій Стопчанський

Файл взято з е-бібліотеки www.chtyvo.org.ua