Бог, що віджив своє. Довідник для початківців

Ісус мав би говорити арамейською – семітською мовою, близькою до івриту. Книги Нового Заповіту в оригіналі були написані грецькою, а Старого Заповіту – івритом. Перекладів іншими мовами просто безліч. Найвідоміший англійський переклад – це Біблія короля Якова 1611 року, названа так, бо її замовив король Англії Яків I (Яків VI Шотландський). Я віддаю перевагу саме версії короля Якова, бо там дуже чудова мова – воно й не дивно, бо це англійська часів Шекспіра. А що та мова тепер не завжди добре зрозуміла читачам, то в цій книжці я неохоче вирішив використовувати сучасний переклад – Нову міжнародну версію: якщо не зазначено іншого, цитати взяті саме з неї[1].

На вечірках досить популярна гра, яку в Британії називають «Китайський шепіт», а в багатьох інших країнах – «Зіпсований телефон». Ви стаєте в ланцюжок, скажімо, десятеро людей у ряд. Перша людина щось шепоче – це може бути якась розповідь – другій. Друга шепоче цю розповідь третій, третя – четвертій і т. д. Нарешті, коли ця розповідь досягає десятої людини, вона повторює почуте всім присутнім. Якщо тільки оригінальна розповідь не була винятково проста та коротка, вона дуже зміниться, часто надто кумедно. І в кінці ланцюжка зміняться не лише окремі слова, але й важливі подробиці самої розповіді.

До винайдення писемності й появи наукової археології усні розповіді з усіма їхніми викривленнями, як у цій грі, були єдиним способом передати інформацію між людьми. А він жахливо ненадійний. З кожним новим поколінням розповідь перекручували дедалі більше. Урешті-решт, фактична історія (що сталося насправді) губилася в мітах і легендах. Сьогодні вже складно сказати, чи існував колись реальний прототип легендарного грецького героя Ахілла або казкової красуні Єлени, чиє обличчя «відправило в путь тисячу кораблів». Коли згодом поет Гомер записав ці розповіді (а ми не знаємо, коли це трапилося, навіть приблизно в якому столітті), вони вже були перекручені поколіннями оповідачів. Будь-яка достеменна істина була втрачена. Ми не знаємо, хто такий «Гомер» чи коли він жив; чи був він сліпий, як говорить легенда; була це одна людина чи багато. І ми не знаємо, як його розповіді починалися в оригіналі, до того як вони пройшли перекручувальний фільтр усних оповідок. Чи починалися вони як правдиві історії, а спотворені були потім? Чи вони одразу виникли як фантазійні художні твори, а в переказах змінилися ще більше?

Те саме стосується історій Старого Заповіту. Вірити їм ми маємо причин не більше, ніж оповідям Гомера про Ахілла чи Єлену. Розповіді про Авраама та Йосипа – це єврейські легенди, так само, як розповіді Гомера – грецькі легенди. Як щодо Нового Заповіту? Він дає більше надій знайти правдиві розповіді, бо стосується пізнішого періоду, ніж Старий: якихось двох тисяч років тому. Однак що ми насправді знаємо про Ісуса? Чи можемо ми бути впевнені, що він хоча б існував? Більшість сучасних науковців вважає, що він, імовірно, колись жив. Які докази цього ми маємо?

Євангелія? Їх друкують на початку Нового Заповіту, тому ви можете думати, що й написали їх першими. Проте насправді найдавніші книги Нового Заповіту друкують ближче до кінця: це послання апостола Павла. На жаль, апостол Павло майже нічого не говорить про життя Ісуса. Там багато написано про релігійне значення Ісуса, особливо його смерті й воскресіння. Однак майже нічого навіть схожого на фактаж. Може, апостол Павло вважав, що його читачі вже й так знали розповідь про життя Ісуса. А може, він не знав її сам: згадайте, що Євангелія тоді ще не записували. Може, він не вважав її взагалі важливою. Цей брак фактів про Ісуса в посланнях апостола Павла змушує істориків губитися у здогадах. Чи не дивно, що Павло, який хотів, щоб люди поклонялися Ісусу, майже нічого не говорить про те, що Ісус насправді сказав чи зробив?

Істориків насторожує й те, що про Ісуса майже немає згадок за межами Євангелій. Єврейський історик Йосип Флавій (37 – бл. 100), пишучи грецькою мовою, зазначив лише таке: