Бартімеус: Амулет Самарканда

— Нема за що, Джоне, — відповіла господиня. — Тільки цього ранку не показуй і носа з кімнати. Адже ми хочемо, щоб ти здоровий поїхав до Парламенту, — вона оглянула кімнату й насупилася. — Щось тут пахне свічками. Й зіллям. Ти часом не практикувався?

— Ні, пані Андервуд, — Натаніель подумки прокляв свою недбалість. Адже він ще ввечері збирався відчинити вікно й провітрити кімнату, але за втомою геть забув про це. — Іноді таке трапляється: сюди долинають запахи з кабінету пана Андервуда.

— Дивна річ. Раніше я такого не помічала.

Вона знову нюхнула повітря. Натаніель аж прикипів очима до краю килима — місця, звідки зрадливо визирав намальований пентакль. Величезним зусиллям Натаніель відвернувся й захлинувся кашлем. Пані Андервуд. одразу забувши про все, подала йому чашку з чаєм.

— Випий це, любий. А потім спробуй заснути. Я зайду до тебе в обід.

Задовго до того, як пані Андервуд виконала свою обіцянку, вікна в кімнаті було відчинено, саму кімнату провітрено, а підлогу під килимом витерто дочиста.

* * *

Натаніель лежав у ліжку. Нове ім’я, нав’язане паном Андервудом, дивним чином лунало в його вухах. У ньому було щось фальшиве і навіть трохи безглузде. Джон Мендрейк! Пасує якомусь чарівникові з підручника історії, а не застудженому хлопчиськові—шмаркачу Він розумів, що ніяк не може звикнути до нового імені, а забути старе — й поготів...

Забути старе ім’я, одначе, йому не дозволять. Хоча б Бартімеус. Навіть запобіжні заходи — бляшанка з-під тютюну на дні річки — не давали Натаніелю відчуття безпеки. Хоч як він намагався викинути все це з голови, тривога поверталася, переслідувала його, гризла й мордувала, наче нечиста совість. А що, як він забув щось важливе, а демон це помітив?.. А що, як цієї самої хвилини Бартімеус вигадує щось мерзенне, замість того, щоб стежити за Лавлейсом, як йому наказано?

Натаніель совався на зібганих простирадлах, серед помаранчевих шкуринок, і на думку йому спадали різноманітні прикрі речі. Його мучила непереборна спокуса дістати зі схованки своє магічне дзеркало й перевірити, що зараз робить Бартімеус. Та хлопець чудово розумів, що це нерозумно: голова йому йшла обертом, говорив він тихо й хрипко, ледве вистачило сил сісти в ліжку, — де вже йому впоратися з норовистим бісеням. Доведеться поки що облишити джина. Нічого, обійдеться й так.

Завдяки турботам пані Андервуд Натаніель уже третього ранку встав з ліжка.

— Дуже вчасно, — зауважила господиня. — Цього вечора ми виходимо у вищий світ.

— А хто там буде? — поцікавився Натаніель. Він сидів, підбігавши ноги, в куточку кухні й глянцював свої черевики.

— Триста міністрів — членів уряду—з чоловіками й дружинами, кілька учнів—щасливчиків, що вже одержали імена... і ще кілька менших чарівників на цивільній чи військовій службі — тих, що вже роблять кар’єру, але ще не знайомі з потрібними людьми. Ці збори — чудова нагода поглянути, хто зараз у фаворі, Джоне... і хто що зараз носить. На літній зустрічі, в червні, дехто з жінок—міністрів був у сукнях самаркандського стилю. Дуже цікавий стиль, але він, звичайно, не прижився. Що з тобою, Джоне?

Натаніель упустив щітку.

— Нічого такого. Вона просто вислизнула. А чому самаркандського, пані Андервуд? Що в ньому такого модного?

— Навіть гадки не маю. Якщо ти вже впорався з черевиками, почисти свою куртку.

Можливо, уроки допомогли б Натаніелеві затамувати хвилювання, та була субота, й тривога терзала його цілісінький день. О третій годині, задовго до призначеного часу, хлопець одягся у свій найкращий костюм і заходився вештатись кімнатами, аж поки наставник визирнув зі спальні й наказав це припинити.

— Годі вже тупати, хлопчику! У мене через тебе голова гуде! Чи, може, ти хочеш залишитися сьогодні вдома?

Натаніель спантеличено крутнув головою й навшпиньки подався до бібліотеки. Там він поринув у пошуки спонукальних заклять для джинів середнього рівня й ненадовго забув про свої тривоги. Час минав, хлопчина працював над складним закляттям Зазубленого Маятника, коли раптом до бібліотеки влетів пан Андервуд у своєму найкращому плащі.

— Ось де ти, бовдуре! Я обшукав увесь будинок! Ще хвилина — і ми б пішли без тебе.

— Пробачте, сер... я захопився...

— Чим? Цією книжкою, сонний дурню? Це ж четвертий рівень! Її написано по-коптськи — ти не розбереш у ній ані слова! Ти просто заснув, не виправдовуйся. Ану, ворушися, бо я й справді залишу тебе вдома.

І справді, коли пан Андервуд увійшов до бібліотеки, Натаніель сидів із заплющеними очима: так йому легше було запам’ятовувати. За всіх цих обставин можна було сказати, що хлопцеві пощастило — йому не довелося вигадувати інших пояснень. Книжка залишилася в кріслі, а Натаніель помчав з бібліотеки навздогін за наставником: серце його мало не вискакувало з грудей. Пробігши за паном Андервудом через передпокій, він вискочив надвір. Там на них чекала усміхнена пані Андервуд у блискучій зеленій сукні й кошлатому боа, недбало обкрученому круг шиї. Вона стояла біля великого чорного автомобіля.