Читаем Абір Мухерджі. Дим і попіл полностью

Доусон похитав головою.

— Ґурунг приїхав туди не вбивати Рувель. Хотів передати повідомлення Маꥳру, але на той час лікаря уже забрали мої люди. Він сподівався переконати Рувель передати це повідомлення, та коли з’явився у неї на порозі, вона розкричалася так, що й небу стало жарко.

— То моя провина,— зізнався я.— Я розмовляв із нею за якихось десять хвилин до нього. Сказав, що тієї ночі хтось може її вбити.

Доусон почистив іще стручок. Але цього разу запропонував його мені.

— Ні, дякую,— відмовився я.

— Як хочете.

Він стенув плечима й кинув два горішки собі до рота.

— Я чув, ви вирішили взяти відпустку,— сказав він.

— Від вас нічого не приховаєш,— завважив я,— навіть коли ви хворієте.

— Подорож до якогось приємного місця?

Я збирався в буддистський монастир поблизу містечка під назвою Джатинга в Ассамі, де, якщо вірити доктору Чаттерджі, монахи допомагають очистити тіло від опію. Але не сумніваюся, що Доусон уже знав про це. І якщо не вважати приємним досвідом потіння, блювоту й дослідження власних екскрементів, навряд чи можна було назвати це місто приємним.

— Ассам,— відповів я.

— Трохи холодно о цій порі року, ні?

— Сподіваюся, що ні.

Я лишив його з люлькою і пташками й пішов через меморіал до стоянки таксі на Чоурінгу. До потяга в Дарджилінг опівдні я мав зробити ще кілька справ. Хоча навряд чи потяг вирушить вчасно. Новий раунд страйків стрілочників перетворив залізничний розклад на фікцію. Місцеве населення по всій Бенгалії з новими силами вирішило зробити наше життя, життя британців, якомога жалюгіднішим. І все через Басанті Дас. Власне, то я винен, що дозволив заарештувати її тоді на майдані. Як і передбачав Не Здавайся, її арешт був величезною політичною помилкою. Він шокував індійців так, як шокувало б англійців ув’язнення королеви Вікторії, і хоча дуже скоро вояки випустили її, шкоди вже було завдано.

Що ж до принца Уельського, коли він отямився від потрясіння, то почав дивитись на все це як на надзвичайну пригоду, і знадобилась уся сила переконання віцекороля, Міністерства у справах Індії і, за словами Доусона, телеграма від його батька короля, щоб умовити його тримати рот на замку і не розповідати про те, що сталося. Наступний день принц провів на перегонах, тоді завантажився на корабель до Саутгемптону, і преса звітувала, що подорож була дуже приємною, а життєрадісні індійці проводжали його хлопавками та димовими шашками, ніби в них така, чорт забирай, традиція. Про газову атаку в Форт-Вільямі не згадували ніде, крім офіційних депеш, у яких описували нещасний випадок, що стався під час перевезення токсичних речовин і привів до смерті кількох солдатів та офіцерів і до численних поранень. Усе решту замели в куток і забули.

Від меморіалу я взяв таксі і поїхав не на північ, додому, а на південь, до Аліпуру. Наказав таксисту зупинитися біля брами будинку Енні, вийшов, розплатився, перекинувся словами з дверником і вирушив у нелегку подорож звивистою доріжкою до будинку.

Здалеку вигляд у будиночка був безтурботний; він стояв собі серед лужків, обсаджених пальмами, ніби в іншому світі, далеко від заворушень, які вирували лише за кілька миль від нього. Я завернув за ріг і з полегшенням завважив, що жахливої «іспано-суїзи», яка була припаркована тут під час мого останнього візиту, нема і сліду.

Коли я дійшов до кінця доріжки, двері відчинилися й вийшла покоївка Енні, Анжу, у вилинялому помаранчевому сарі та з джутовою торбою. Вона повернулася, щоб зачинити двері, тоді взулася в сандалі, що стояли на веранді.

— Доброго ранку, Анжу,— привітався я.

Жінка так і підскочила від здивування.

— Капітане Віндгеме, сагибе,— сказала вона, швидко накриваючи голову кінцем сарі.

— Зібрались у якесь приємне місце? — поцікавився я.

— Лише на ринок,— помахала вона джутовою торбою.

— Ваша господиня вдома?

— Господиня вдома, сер,— кивнула вона.— Але вона ні на кого не чекає.

— Я був тут неподалік,— сказав я,— і вирішив зайти.

Анжу лишила мене у вітальні з парчевими канапами та індуїстськими скульптурами, а сама пішла доповісти господині. Я надто нервував, щоб сидіти, тож, проігнорувавши канапи, пройшов до вікна й подивився на лужок, подумки повторивши те, що прийшов сказати.

На віддалі дві майни грали під кокосовою пальмою. Розумні птахи ці майни. Дехто вважає їх докучливими, і кілька років тому на них навіть оголосили полювання, але майни виявилися дуже кмітливими, помічали пастки, розставлені на них, і почали їх уникати. Кажуть, що вони і своїх нащадків навчили цього.

Двері за моєю спиною відчинилися, я обернувся й побачив Енні в рожевому шовковому халаті. Вона, схоже, здивувалася, побачивши мене, та принаймні не роздратувалася.

— Тільки не кажіть, що ви їх упіймали,— з підозрою сказала вона.

— Кого?

— Вандалів, що розбили моє вікно, звісно. Ви ж саме тому завітали о цій годині?

Я зізнався, що геть забув про те кляте вікно. Хотів було продовжити тему — вони майже в наших руках, ми тримаємо всі ниточки, що ведуть до них,— але зупинив себе. У цьому, зрозумів я, немає сенсу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

1. Щит и меч. Книга первая
1. Щит и меч. Книга первая

В канун Отечественной войны советский разведчик Александр Белов пересекает не только географическую границу между двумя странами, но и тот незримый рубеж, который отделял мир социализма от фашистской Третьей империи. Советский человек должен был стать немцем Иоганном Вайсом. И не простым немцем. По долгу службы Белову пришлось принять облик врага своей родины, и образ жизни его и образ его мыслей внешне ничем уже не должны были отличаться от образа жизни и от морали мелких и крупных хищников гитлеровского рейха. Это было тяжким испытанием для Александра Белова, но с испытанием этим он сумел справиться, и в своем продвижении к источникам информации, имеющим важное значение для его родины, Вайс-Белов сумел пройти через все слои нацистского общества.«Щит и меч» — своеобразное произведение. Это и социальный роман и роман психологический, построенный на остром сюжете, на глубоко драматичных коллизиях, которые определяются острейшими противоречиями двух антагонистических миров.

Вадим Кожевников , Вадим Михайлович Кожевников

Детективы / Исторический детектив / Шпионский детектив / Проза / Проза о войне