Абір Мухерджі. Дим і попіл

Що ж до принца, дуже сподіваюся, що настрою розважитися в нашому прекрасному місті він не матиме і бажатиме хутчіше повернутися в обійми своєї коханки в Лондоні. Втім, хай би що сталося, ми в жодному разі не можемо дозволити ніяких виступів та інших дій, які могли б викликати збентеження Його Королівської Високості чи уряду Його Величності.

— А ви вважаєте, що Дас планує якийсь виступ? — поцікавився я.

Таггарт узяв срібне перо і постукав ним по столу.

— Не сумніваюся, що саме це він і зробить. Вам потрібно дізнатися, що саме він планує, і переконати його не робити цього.

— Ми завжди можемо його заарештувати,— наважився я дати пораду. Це ж так і проситься, якщо знайдемо, куди його посадити.

Таггарт похитав головою.

— Саме цього він від нас і хоче. Якщо ми заарештуємо його за підбурювання до заколоту, то зробимо з нього жертву, і до нього водночас пристануть ще десять тисяч. До того ж у місті буде повно лондонських і зарубіжних газетярів, які освітлюватимуть візит принца. Віцекороль воліє уникнути побічних реакцій. Загальний страйк — це одне, вигляд порожніх вулиць я переживу, а от розлючений натовп, протестуючий проти арешту найулюбленішого сина Бенгалії,— це геть інше.

— Не впевнений, що зрозумів, чого ви очікуєте від нас, сер,— промовив я.— Хіба це не явна справа для наших друзів із військової розвідки? Невже вони відмовилися від наміру придушити політичний заколот?

— Сумніваюся, що вони відмовилися, Семе,— відповів він.— Найпевніше, вони просто не знають, що робити. Одна справа — боротися з кількома сотнями бомбістів-терористів. А от розбиратися з масовим національним рухом, очолюваним святим, чия стратегія — посміхнутися тобі, а тоді наказати своїм послідовникам сісти і перекрити вулиці, удаючи, що вони моляться, вони не дуже прагнуть. І, якщо чесно, мене це не дивує. Все це до біса неспортивно.— Таггарт поклав перо на стіл.— Ні,— продовжив він,— боюся, щоб розколоти цей міцний горішок, нам знадобиться щось більше за кувалду «Відділу Н». Ви служили у спеціальному відділенні в Лондоні, проникали до ірландських націоналістів.

— То було давно,— завважив я,— ще до війни. До того ж стежити за ірландцем у Лондоні — навряд чи те саме, що викривати індусів у Калькутті. Почати з того, що я не того кольору, щоб проникати в будь-яку тутешню організацію, якщо це не бар у Бенгальському клубі. Як я наближуся до Даса?

— Не клейте дурня, Семе,— зітхнув Таггарт.— Я ж не прошу вас проникнути до його бісова внутрішнього кола. Просто хочу, щоб ви зустрілися з ним, передали ультиматум віцекороля й попередили його. Тоді звітуєте мені, якої думки про цього чоловіка. Ви вже мали справу з такими. Знаєте, як у них мозок улаштований. Відчуєте, що він замислив.

— А навіщо йому взагалі щось мені розповідати? — запитав я.

— Бо,— посміхнувся Таггарт,— як я зрозумів, наш містер Дас — близький приятель родини сержанта Банерджі.

Чотири

  ви нічого мені не казали,— докорив я, влаштовуючись за своїм столом.

Не Здавайся навпроти мене посовався на стільці.

— Стільки клопоту за минулий рік — страйки, відставки, напади,— а ви навіть не натякнули, що людина, яка стоїть за всім цим,— ваш приятель?

Сержант опустив очі долу.

— Дуже сумніваюся, що він вважає мене приятелем. Він друг мого батька,— відповів Банерджі.— Я вже кілька років не зустрічався з дядьком Дасом у неофіційній обстановці.

— Дядьком Дасом? — піддражнив я.

У минулому я запросто припустив би, що дядько дійсно позначає кровного родича, але не потрібно довго жити поруч з індусами, щоб усвідомити, що вони майже до всіх знайомих звертаються як дядько, тітка, дідусь або бабуся. Усі для них каку, або масі чи дада, ніби три мільйони мешканців країни — одна велика сім’я.

— Ну, якщо він ваш дядько, ми владнаємо цю справу ще до обіду.

— Ви знаєте, що він не справжній мій дядько,— завважив Не Здавайся.— А якби і був, сумніваюся, що це дуже допомогло б. Враховуючи ставлення до мене родини.

І то правда. Хлопчина чималу жертву приніс, аби тільки займатися тим, що любить. Пішов проти своєї совісті, спалив мости між собою та своїм родом, і хоча я за ним не стежив, сумніваюся, що він зустрічався з батьками після Калі-Пуджі, свята на честь богині Калі понад рік тому.

Я мусив би перепросити, але, звісно, не зробив цього. Сумніваюся, що й він чекав на вибачення з мого боку. Стільки всього назбиралося, за що потрібно було звинитись, що одним приводом більше, одним менше — нічого не зміниться.

— Вони з батьком разом проходили практику в Лінкольнзінн[7],— продовжив Не Здавайся.— І протягом року після цього обох прийняли до колегії адвокатів. Коли я був іще дитиною, він зі своєю родиною часто приходив до нас, особливо на свята. Власне,— сумно промовив він,— останнім часом він зустрічається з моєю родиною частіше за мене.

— Що ще ви можете про нього розповісти?

— А що вам хочеться знати?

— Проти кого ми виступаємо. Що він за людина?

— Ви таких ненавидите... Бенгалець, що знає закон.