7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

вистачало витримки, щоб залишити все ось так, як на тому фото, де вона вийшла найкраще, тоді ще молода і сповнена безнадії, бо

роковини світу наближалися, хоча він був досі живий, таке щось у

повітрі — солодкий весняний тлін, земля починає перетравлювати

саму себе, що б там не було під масним шаром глинястого ґрунту, вона купляла фісташкове морозиво й ішла в кінематограф милуватися на Віру Холодну, яка нікому не відкривала свою таємницю

вічного повернення. Увечері було моторошно повертатися додому на

самоті, десь у центрі стріляли, їй здавалося, що з гармат, щоб не було

так лячно, вона починала читати напам’ять улюблених символістів, понад усе полюбляла Бальмонта, будемо як сонце, сонце-сонце, виглянь у віконце, полети на небо, хліба нам не треба, потім їй

порадили їсти бріоші, і вона повірила, що це корисно для ліфтингу

шкіри, бо британські науковці не будуть вигадувати щось даремно.

Вона залюбки — наче тут властиво застосовувати саме це

слово — влаштувалася танцівницею в кабаре «Три китайці» під

ім’ям Покохонтас, співала пісні на веселі мотиви, бо тоді встанови-лася мода на веселу музику, сповнені туги за батьківщиною та мрії

про відпочинок у родинному колі, коли збирала недопалки на Узвозі, щоб потім їх продати, а спеціалісти сперечалися про те, чи носили

такі мундири в 1916 році та чи не є це якоюсь змовою з метою

дискредитації минулого, нежиттєздатна герань раптом викинула два

155

пагонці майбутніх суцвіть, у кімнаті, на стінах якої була цвіль і

розводи від дощу, вона підставляла відро, але дощ лив крізь

шпарини просто на підлогу, підкласти газету з фотографією нового

президента, на яку капатиме дощ, — нічого романтичного не

виявилося в цьому житті в мансарді — ніякої оперної богеми, вона

десь читала, що богемники — це цигани, отже навряд чи в них була

мансарда, дуже багато непотрібних у практичному житті знань

розпирали її череп зсередини, внутрішньочерепний тиск усе

підвищувався і їй здавалося, що зрештою голова трісне, мов горіх

або яйце-райце, і з нього викотиться голка для вишивання по канві

сорочечок для янголів, яких вішають на новорічній ялинці, колись

на ярмарку в Сорочинцях її дядько — різночинець, сільський вчитель

та лібертарій, купив самвидавівську збірку сороміцьких пісень, казав пан: «‟Кожуха дам”, та тільки слово його тепле лишилося» —

прочитала вона одного разу напис антиперспірантом, що не лишає

слідів на шкірі шиї, на дзеркалі у вестибюлі, колись хтось із волонтерів

приніс сюди старі шкарпетки й велосипед без переднього колеса, такі дитячі велосипеди були і в її дешевому феїному дитинстві, корисна капуста, салати, редька, гречка та інша зелень, яку вона

накупила сьогодні для свого примусового ЗОЖ, примусового

життя, яке все одно не примушує мріяти про інші країни та хоча б

відпустку з роботи, якої у тебе вже давно не було — могла б навіть

чесно сказати, що скучила за офісним життям, якби не відвикла від

нього повністю, якби не серіал «Офіс», навіть не згадала б, що там

до чого — де степлер, а де кулер, і як усі цілими днями сваряться

через кондиціонер, а взимку — через відкриті двері балкона, бо

комусь зажди холодно, а комусь не вистачає повітря, а в обід, якого

у них немає, бо не можна зникнути на цілу годину, вони палять на

сходах, одного разу їх затопили, тому що (бо) в квартирі зверху

прорвало трубу в джакузі, води було майже по коліна до першого

поверху, і це був майже окріп, невже тебе ніхто не чекає вдома, чому

ти тут сидиш так довго? — запитував у неї о дев’ятій вечора

начальник служби доставлення документів, який потім вирішив

одружитися, купив автомобіль і розбився на ньому напередодні, невже справді ніхто вдома не чекає, і весь день дуже хочеться спати, невчасно натискає кнопку ліфта, нічний сторож, який всю ніч сидить

в інтернеті, попередив її, що вона ніколи не зможе керувати

автомобілем, бо в неї погана реакція – справді, якщо вона одного

разу засне за кермом і вріжеться у велетенську соціальну рекламу

156

із суворим запитанням: «А ти вже придбав поліс ОСАГО?», і

керманичем народів у оббитому шкірою леопарда лендровері, ледь-ледь вона проминула його присипану дитячою присипкою з ароматом манго лисину і врізалася у ліве плече, неначе в Сингапурі

спромоглися подолати корупцію за допомогою розстрілів — хтось

їй казав, а ще там заборонений будь-який алкоголь, усі радощі життя

в одному флаконі, хтось із волонтерів підніс до її закладеного від

вічного зловживання краплями для носа того самого носа шматок

нестерильної вати з нашатирем, шалено загупало щось у скронях, як від речовин, які розширюють свідомість, за кілька хвилин вона

повернулася до тями й зрозуміла, що її не візьмуть навіть у ресторан

японської кухні, бо в неї не азійська зовнішність, не візьмуть

менеджером і оператором колл-центру, і навіть прибиральницею

нікуди не візьмуть, бо вона не вміє гарно мити підлоги і власниці

квартир площею 120 квадратних метрів скаржитимуться, що після

неї треба все перемивати, бо їм легше все перемити самостійно, ніж

сказати їй про це, і це після того, як вони видали їй свої ганчірки й