20 000 льє під водою

За чверть години наші чемодани були вже готові. Консель упорався швидко, я був певен, що він нічого не забув, бо цей хлопець класифікував сорочки і одяг так само добре, як я птахів та ссавців.

Ліфтер готелю склав наші речі у великому вестибюлі другого поверху. Я спустився по кількох східцях на нижній поверх і розплатився по рахунку за величезним прилавком, який завжди облягає великий натовп. Розпорядившись, щоб відправили в Париж мої тюки з препарованими тваринами і засушеними рослинами, і відкривши достатній кредит морській свинці, я в супроводі Конселя сів в екіпаж.

Екіпаж за 20 франків спустився по Бродвею до Юніон-сквера, завернув на Четверту авеню і поїхав нею до з’єднання її з Боврі-стріт, проїхав до Катрін-стріт і зупинився біля Тридцять четвертої набережної. Звідти пором перевіз усіх нас — людей, коней і екіпаж — у Бруклін, велике передмістя Нью-Йорка, розташоване на лівому березі Східної річки, і за кілька хвилин ми досягли набережної, біля якої «Авраам Лінкольн» викидав із своїх двох труб клуби чорного диму.

Наш багаж був негайно перенесений на палубу фрегата. Я поспішив на борт і спитав, де капітан Фарагут. Один з матросів провів мене на місток, де я побачив вродливого офіцера. Той простяг мені руку.

— Пан П’єр Аронакс? — запитав він у мене.

— Він самий, — відповів я. — Капітан Фарагут?

— Так, я. Заходьте, будь ласка, пане професоре. Ваша каюта чекає вас.

Я вклонився і, не бажаючи заважати капітанові в останні хвилини перед відплиттям, попросив матроса провести мене в призначену мені каюту.

«Авраам Лінкольн» був повністю пристосований для свого нового призначення. Це був швидкохідний фрегат, устаткований найновішими машинами, що дозволяли підвищувати тиск пари до семи атмосфер. При такому тиску «Авраам Лінкольн» розвивав середню швидкість у вісімнадцять і три десятих милі на годину, швидкість значну, проте все-таки недостатню, щоб боротися з велетенським нарвалом.

Внутрішнє обладнання фрегата відповідало його морехідним якостям. Я був дуже задоволений моєю каютою, розташованою в офіцерському відділенні, на кормі.

— Нам буде добре тут, — сказав я Конселю.

— З дозволу пана, я скажу: так само добре, як ракові-відлюдникові в черепашці слимака, — відповів Консель.

Я залишив Конселя розпаковувати наші чемодани, а сам піднявся на палубу, щоб стежити за приготуваннями до відплиття.

Цієї хвилини капітан Фарагут розпорядився віддати кінці, що утримували «Авраама Лінкольна» біля Бруклінської набережної. Отже, коли б я запізнився на чверть години, навіть менше, фрегат відплив би без мене і я не брав би участі в цій незвичайній, надприродній, неймовірній експедиції, найправдивіша розповідь про яку буде все-таки зустрінута недовірливо деякими скептиками.

Капітан Фарагут не хотів втрачати жодного дня, навіть години, щоб вирушити в моря, де востаннє було помічено тварину. Він викликав корабельного інженера і спитав:

— Чи тиск пари достатній?

— Так, капітане, — відповів інженер.

— Малий хід, — скомандував капітан.

За цим розпорядженням, що було передане в машинне відділення по апарату, який приводився в рух стиснутим повітрям, механік повернув спусковий важіль. Пара зі свистом ринула в напіввідкриті циліндри. Довгі горизонтальні поршні застогнали і почали рухати шатуни. Лопаті гвинта закрутилися, розсікаючи хвилі все швидше й швидше, і «Авраам Лінкольн» велично рушив у путь, супроводжуваний сотнями катерів і буксирних пароплавиків, наповнених проводжаючими.

Набережні Брукліна і весь бік Нью-Йорка, що прилягав до Східної річки, були вкриті цікавими. Пролунало трикратне «ура», що вирвалося з грудей п’ятисот тисяч чоловік. Тисячі носових хусточок розвівалися в повітрі над щільно зімкнутим натовпом і вітали «Авраама Лінкольна», поки він не ввійшов у води Гудзонової затоки біля мису того довгастого півострова, на якому розташоване місто Нью-Йорк.

Потім фрегат, ідучи в напрямі до Нью-Джерсі вздовж чудового правого берега ріки, що витягся ланцюгом прекрасних вілл, пройшов мимо фортів, які салютували йому з найбільших гармат. «Авраам Лінкольн» відповів на це, тричі піднявши і опустивши свій прапор, усіяний тридцятьма дев’ятьма зірками; потім, уповільнивши хід, фрегат вступив у намічений бакенами фарватер, що звивався по затоці, утворюваній мисом Сенді-Гука, і проминув піщану мілину, де кілька тисяч глядачів привітали його ще раз.

Низка катерів і буксирів слідувала за фрегатом аж до маяка, вогні якого вказують вхід до Нью-Йоркського порту.

Пробило третю годину. Лоцман сів у шлюпку і добрався до маленької шхуни, що чекала його під вітром. Вогонь був збільшений; гвинт почав швидше бити по хвилях; фрегат плив уздовж жовтого і низького берега Лонг-Айленда, і вже о восьмій годині вечора, втративши з очей на північному сході вогні Файр-Айленда, він мчав на всіх парах по темних водах Атлантичного океану.

РОЗДІЛ IV Нед Ленд