Далі дівчата не розмовляли, цілком зосереджені на іншому спілкування — безслівному, але більш емоційному та чуттєвому. Маріка вкривала поцілунками всеньке тіло кузини і пестила її в найінтимніших місцях. Аліса не залишалася в боргу і навзаєм обдаровувала Маріку своїми ласками. Це були чарівні хвилини, сповнені любові, ніжності та пристрасті. Маріка насолоджувалася близькістю з Алісою і була безмежно вдячна долі, яка подарувала її таку чудову подругу. Тепер вона знала, що в житті їй судилося пізнати лише жіноче кохання, а з Флавіаном вона просто відбуватиме подружню повинність. Ймовірно, це даватиме їй певну втіху (Маріка не виключала такої можливості), але кохання там точно не буде. Принаймні, з її боку…
Згодом, погамувавши свою пристрасть, вони мовчки лежали поруч, зрідка кволо цілувались і набиралися сил, щоб поновити любощі. Нарешті Аліса запитала:
— Коли ти збираєшся телефонувати Кейтові? Я так зрозуміла, що Стоїчков доручив це зробити якнайшвидше.
Маріка поглянула на годинник.
— Завтра зранку подзвоню. Сьогодні вже пізно.
— Нічого не пізно! — заперечила Аліса. — Зараз ще дитячий час. Тим більше для Волшів.
— Гаразд, — неохоче погодилася Маріка. — Зараз так зараз.
Перехилившись через кузину, вона взяла з шафки свій телефон, вибрала в меню Кейтів номер і натиснула кнопку виклику. Замість гудків, у відповідь пролунав записаний голос зі станції, який повідомляв, що абонент перебуває поза межами досяжності.
— Ну от, — сказала Маріка. — Він вимкнув телефон і ліг спати.
— Швидше вимкнув, щоб йому не заважали працювати, — уточнила Аліса. — Ну, то що ж, подзвониш завтра. А зараз… — Вона не договорила і стала гладити Марічин живіт.
— Е, ні! — тепер уже вперлася Маріка. — Раз вирішили зробити це сьогодні, то зробимо. Ти пам’ятаєш домашній номер Волшів?
— Певна річ.
Під диктовку кузини Маріка набрала номер. Після четвертого гудка почулося клацання, а слідом за ним — втомлений жіночий голос:
— Дім родини Волшів.
Аліса, що притискала вухо до телефону з іншого боку, пошепки мовила:
— Це Кейтова мати.
— Добрий вечір, місіс Волш, — сказала Маріка. — Ви не могли б попросити Кейта?
— А хто його питає?
— Його знайома. Маріка Мишкович.
Потойбіч лінії запала мовчанка. Не дочекавшись відповіді, Маріка сказала:
— Місіс Волш, ви чуєте мене?
— Так, міс Мишкович, — промовила Кейтова мати таким тоном, наче говорила: „Атож, розумію! Це ви правильно придумали…“ — На жаль, Кейта зараз немає.
— А коли він повернеться?
— Цього я не знаю.
— Ну… Ви не могли б переказати, що я йому дзвонила? Його мобільний не відповідає, завтра я знову спробую, а краще хай він сам мені зателефонує.
— Добре, перекажу.
— Дякую, місіс Волш. Добраніч.
— Добраніч… Раптом голос Кейтової матері зірвався на схлип. — Ні! Стривайте, міс… леді Маріко.
— Я слухаю, — відразу насторожилася вона. Назвавши її „леді“, місіс Волш тим самим давала зрозуміти, що їй дещо відомо.
— Будь ласка, передайте Кейтові та Джейн, щоб вони зв’язалися зі мною. Скажіть їм, що я все знаю. Мені треба з ними поговорити. Обов’язково.
— Перепрошую, місіс Волш, — розгублено мовила Маріка. — Я вас не розумію.
— Ця лінія не прослуховується, леді Маріко. А я вдома сама. Ми можемо говорити відверто.
— Але я нічого не розумію! — майже вигукнула Маріка. — Про що ви кажете?
— Ви… То ви справді не знаєте, де Кейт і Джейн? — тепер уже в голосі місіс Волш вчувалася розгубленість. — Це не ви допомогли їм утекти?
Аліса тихо охнула. А Маріка відчула, як їй у грудях похололо.
— Ви хочете сказати, що Кейт і Джейн зникли? Ви зверталися до поліції?
— Це не справа поліції, міс, — Кейтова мати повернулася від „леді“ до „міс“. — Це… Я просто не можу повірити, що ви нічого не знаєте. Невже я помилилася?
— Послухайте мене, місіс Волш, — схвильовано заговорила Маріка. — Вам неодмінно треба звернутися до поліції. Я підозрюю, що Кейт і Джейн зв’язалися з небезпечними людьми…
— Дурниці, міс. Я чудово знаю, з ким були зв’язані Кейт і Джейн. Це тут ні до чого. Мені відомо, з якої причини вони втекли. Якщо ви не допомагали їм…
— Я ж кажу, що ні.
— …тоді вас це не стосується. Та якщо ви все-таки знаєте, де вони, перекажіть їм мої слова.
— Але я…
— Прощавайте, міс. І прошу — більше не дзвоніть сюди. Це для вашого ж добра.
З цими словами вона поклала слухавку. Маріка машинально вимкнула телефон, повернула його на шафку й розгублено подивилася на Алісу:
— Ти щось розумієш?
Кузина похитала головою:
— Те ж саме я хотіла запитати в тебе.
Частина четверта
ДРУЗІ ТА ВОРОГИ
Розділ 25
— Бачите он ту темну цятку на обрії? — запитав Мілош Вуйко, вказавши вперед, трохи лівіше від курсу корабля.
Джейн, що мала гостріший зір, одразу кивнула. А Кейт, пильніше придивившись, промовив:
— Так, направду. Схоже на цятку бачу.
— Це північний край мису Бок’я, — пояснив Мілош. — Ми наближаємося до ібрійського узбережжя.