Заборонені чари

Флавіан увесь цей час чинив потужний тиск на Стена, схиляючи його до рішучих дій. От і зараз він прийшов за тим самим. І тепер, з огляду на нові обставини, натисне ще дужче, його вже не задовольнить невизначена обіцянка вчергове подумати над цим питанням. А Стен просто не знав, що відповісти. Крім побоювання за незворотні політичні наслідки такого кроку, він мав ще й суто особисті причини не квапитися зі здобуттям королівської корони. Можна було не сумніватися, що князь Габор Сеанський, який контролював Лютицю, столицю Галосагу, в обмін на свою підтримку запропонує Стенові одружитися з його меншою донькою, тринадцятирічною Деяною. Від такої пропозиції, надто ж коли йдеться про ціле королівство, не відмовляються, а Стен ще не почував себе готовим до шлюбу. Тим більше — з рідною сестрою Анішки, кожна згадка про яку досі сповнювала його глибоким смутком… Ні, Стен аж ніяк не уникав жінок, навпаки, мав їх забагато — і швидше не жінок, а дівчат, бо з заміжніми він ніколи не зв’язувався. Проте жодна з цих дівчат не могла зрівнятися з Анішкою, не була гідна зайняти її місце. Що ж до Деяни, ще зовсім юної дівчини, то вона дуже подобалася Стенові, дуже нагадувала йому Анішку, і саме тому він не хотів одружуватися з нею. Боявся, що Анішкина тінь завжди стоятиме між ними і зрештою перетворить їхнє подружнє життя на пекло…

— Привіт, — сказав Стен у відповідь на таке ж недбале вітання Флавіана, що ніяк не в’язалося з його урочистим вбранням. — Проходь, сідай. А чого це ти так вирядився?

Флавіан привільно вмостився в кріслі, скинув корону й поклав її на письмовий стіл.

— Будь певен, не задля тебе. Це на випадок, якщо хтось вирішив розіграти нас. Хочу показати йому, з ким він має справу. Отак.

— Вибач, — сказав Стен, сівши в крісло навпроти. — Щось я не вхопився за твою думку. Можливо, ти роздратований і не надто ясно висловлюєшся.

У зелених Флавіанових очах промайнув подив.

— Хіба ти не отримав повідомлення?

— Отримав. Як бачиш, чекав на тебе.

— Та ні, — відмахнувся він. — Я про інше повідомлення.

— Про яке? — нетерпляче запитав Стен. — Друже, я справді нічого не розумію.

На обличчі Флавіана з’явився вираз крайньої розгубленості.

— То ти дійсно… Ну, гаразд. Ось поглянь.

Він торкнувся пальцем до чаклунського каменя в своєму персні, а за секунду в повітрі перед Стеном засяяли золоті літери, які склалися в слова:

Цим повідомляється, що о другій по півночі за златоварським часом ви, разом з князем Стеніславом Мишковичем, запрошені на засідання Вищої Ради Братства Конорів для обговорення ваших пропозицій про майбутнє Імперії. Чекайте виклику в призначений час.

Далі йшла дата і магічний знак Ради Дванадцяти.

Вища Рада (або Рада Дванадцяти) понад двісті років керувала Братством Конорів, виступала об’єднувальною силою й арбітром в усіх суперечках. Членів Ради завжди було дванадцятеро — за кількістю синів та дочок засновника їхнього роду. Проте в середині минулого сторіччя, коли чисельність Конорів перевищила тисячу осіб і Братство розкололося на кілька угруповань, Рада без будь-яких попереджень припинила свою діяльність, а всі дванадцять її членів безслідно зникли. Якийсь час по тому була поширена думка, що Рада потай продовжує діяти, але жодних ознак її втручання в життя Конорів не спостерігалося. За минулі відтоді сімдесят років Рада Дванадцяти перетворилася на легенду, хоча дехто й досі щиро вірив, що вона все ще існує…

Стен обережно провів низку магічних маніпуляцій. Флавіан, відчувши це, запитав:

— Що робиш?

— Перевіряю справжність знаку Ради, — сказав Стен правду, але не всю правду.

— І як?

— Це не підробка.

Флавіан повільно провів пальцями по гладкій шкірі свого підборіддя. Як і переважна більшість Конорів-чоловіків, він голився не лезом, а видаляв волосся на обличчі за допомогою чарів, що давало кращий і стійкіший ефект.

— Я дійшов такого ж висновку. Схоже, це не дурний жарт. Рада таки існує і продовжує діяти… Гмм. Але чому вони надіслали запрошення лише мені, хоча в ньому йдеться й про тебе?

Стен похмуро глянув на нього. Він був роздратований — і мав на те вагомі підстави.

— А навіщо запрошувати двічі? — знизав він плечима. — Тебе повідомили, цього досить. Хоча ти молодший за мене, проте займаєш вище становище. От і отримав запрошення за нас обох.

Флавіан поглянув на настінний годинник, а потім на стіл, де стояли два порожні келихи й повна пляшка вина. Не питаючи Стенової згоди (зрештою, вино призначалося саме для їхньої зустрічі), він розкоркував пляшку, наповнив обидва келихи, один узяв собі, а інший посунув до Стена. Той кивком подякував і зробив невеликий ковток.

— Друга година за златоварським часом, це за чверть перша за мишковицьким, — зауважив Флавіан. — Отже, хвилин за сорок ми зустрінемося або з дуже майстерним жартівником, або з дванадцятьма новоявленими апостолами.