Втрачений символ

Коли він добіг до велетенських дверей, то побачив, що і справді — двері прочинені десь на два фути. «Дивно, — подумав охоронець. — Їх же можна відімкнути тільки зсередини». Знявши з ременя ліхтарик, він посвітив у чорнильну темряву блоку. Нічого. Не маючи особливого бажання заходити в невідомість, він переступив поріг лише настільки, наскільки було потрібно, щоб просунути руку і посвітити ліхтариком ліворуч, а потім...

...А потім чиїсь дужі руки вхопили його за кисть і засмикнули у темряву. Охоронець відчув, як невидима сила крутнула його на місці, як дзиґу. Війнуло запахом спирту. Ліхтарик вилетів у нього з руки, і не встиг охоронець оговтатися, як твердий, наче скеля, кулак довбонув його в грудну клітку. Він скоцюрбився і упав на підлогу, стогнучи від болю, а тим часом від нього вбік рушила якась темна постать.

Охоронець лежав на боці, хапаючи ротом повітря. Його ліхтар лежав поруч і освітлював якусь каністру з написом, що в ній пальне для пальника Бунзена.

Чиркнула запальничка, і її помаранчеве полум'я висвітило істоту, мало схожу на людину. «Господи, твоя воля!» Не встиг охоронець второпати, що то було, як гологруда істота нахилилася і піднесла запальничку до підлоги.

Відразу ж з темряви вигулькнула вузенька смужка вогню і пострибала геть, у темряву. Ошелешений охоронець озирнувся, та істота вже прослизала в темряву ночі через прочинені двері.

Охоронець насилу сів на підлозі, скорчившись від болю, і простежив за вогняною стрічкою. «Що за чортівня?!» Це полум'я було заслабким, щоб становити реальну загрозу, однак за мить він побачив дещо по-справжньому страшне й загрозливе: вогонь освітлював не лише темну порожнечу, добігши аж до протилежної стіни, він вихопив із пітьми масивну споруду зі шлакоблоку. Охоронця ніколи не допускали в блок номер п'ять, але він добре знав, що то за споруда.

«То Куб. Лабораторія Кетрін Соломон».

Полум'я бігло прямісінько до вхідних дверей лабораторії. Охоронець важко зіп'явся на ноги, прекрасно розуміючи тепер, що стрічка палива тягнеться за двері і що невдовзі в лабораторії вибухне пожежа. Та коли він обернувся бігти по допомогу, його мало не звалив з ніг потужний подув повітря, що пронісся повз нього.

На якусь мить увесь п'ятий блок спалахнув яскравим світлом.

Охоронцеві так і не довелося побачити, як вогняний шар водню проламав дах і здійнявся на сотні футів. Так і не побачив він, як небо пролилося дощем з уламків титанової сітки, електронного устаткування та крапель розплавленого силікону з лабораторних голографічних пристроїв.

Кетрін Соломон їхала на північ, коли раптом побачила спалах світла в дзеркалі заднього огляду. Глухий гуркіт прокотився в нічному повітрі і налякав її.

«Феєрверк? — подумала вона. — Чи то «Червоношкірі» насолоджуються шоу, влаштованим під час перерви у грі?»

Кетрін знову зосередилася на дорозі, і досі думаючи про екстрені телефонні дзвінки, що вона зробила з таксофону на заправці.

Їй таки вдалося переконати диспетчера служби 911 відрядити поліцію до Центру техпідтримки, щоб вони зайнялися татуйованим нападником і — молила Бога Кетрін — знайшли її асистентку Триш. Окрім того, вона умовила диспетчера перевірити будинок лікаря Абадона в Калорама-Гайтс, де той, на її думку, тримав у неволі Пітера.

На жаль, Кетрін не вдалося здобути незареєстрований номер стільникового телефону Роберта Ленґдона, тому вона, не бачачи іншого виходу, щодуху помчала у своєму «вольво» до Бібліотеки конгресу, куди, за словами Ленґдона, прямував і він сам.

Жахливе викриття справжньої особи лікаря Абадона різко змінило все. Кетрін тепер уявлення не мала — кому і чому вірити. Вона знала напевно лише одне: це був той самий чоловік, що багато років тому вбив її матір та племінника. А тепер він захопив її брата і приїхав до Центру, щоб убити її. «Хто цей божевільний? Що йому потрібно?» Єдина відповідь, що спадала на думку, була безглуздою. «Невже піраміда?» Ще більш незрозумілим було ось яке питання: чому він заявився сьогодні до лабораторії. Якби цей псих надумав завдати їй шкоди, то чому не зробив цього у своєму особнякові сьогодні вранці? Навіщо брати на себе зайвий клопіт — надсилати СМС-ку і ризикувати під час проникнення до лабораторії?

Раптом феєрверк у дзеркалі заднього огляду розгорівся яскравіше, і після першого спалаху несподівано з'явилося вражаюче видовище: жовтогарячий вогняний шар. Кетрін розгледіла, як він піднявся високо над верхівками дерев. «Що то, в біса, таке?» Слідком за вогняним шаром повалив чорний дим, і все це відбувалося точно не в районі стадіону «Федекс», де грали «Червоношкірі». Кетрін отетеріло намагалася визначити, що ж за промислове підприємство розташоване за тими деревами — прямо на південний схід від дороги.

І здогадка вдарила її, наче зустрічна вантажівка.

РОЗДІЛ 55

Ворен Беламі швидко потицяв на кнопки свого мобільного, намагаючись вийти на зв'язок із тим чоловіком, що обіцяв їм допомогти.