Втрачений символ

— А це — латимерія, — сказала Триш, показавши на велику плексигласову посудину з найогиднішою рибою, яку тільки доводилося бачити Малахові. — Гадали, що вони вимерли разом із динозаврами, але не так давно оцю істоту спіймали біля узбережжя Африки і подарували Смітсонівському музею.

«Яке щастя!» — подумав Малах, майже не слухаючи її і пильно придивляючись, чи немає на стінах камер стеження. Він побачив одну, наведену на вхідні двері, — і недивно, бо це, напевне, був єдиний вхід.

— А ось — те, що ви так хотіли побачити, — сказала дівчина, підводячи Малаха до гігантського резервуара, який він споглядав у вікно блоку. — Наш найдовший екземпляр. — І вона змахнула перед огидною істотою рукою, як ведучий телегри, презентуючи приз — новісіньке авто. — Це — Architeuthis.

Резервуар для кальмара був схожий на кілька телефонних будок, покладених на бік і зварених торцем до торця. У довгій плексигласовій домовині бовталася огидно бліда і аморфна туша. Малах затримав погляд на округлій, схожій на мішок з якимсь шматтям, голові з очима завбільшки з баскетбольний м'яч.

— У порівнянні з цим жахіттям латимерія здається просто красунею, — зазначив він.

— Стривайте, я зараз увімкну над нею світло.

Триш відкинула довгу ляду резервуара. Засмерділо спиртовими випарами. Дівчина безстрашно просунула руку всередину і клацнула вимикачем, розташованим просто над рівнем рідини. По всьому периметру резервуара заблимала і замерехтіла низка флуоресцентних лампочок. Тепер гігантський кальмар явився у всій своїй красі: колосальна голова-макітра з причепленою до неї слизькою масою напівзогнилих щупалець та гострих, як лезо бритви, присосків.

Триш почала розповідати, як цей кальмар здатен впоратися з кашалотом.

Та для Малаха то було лише пустопорожнє торохтіння. Час настав.

Триш Дюн завжди почувалася трохи неспокійно в блоці номер три, але холодок, який щойно пронизав її тіло відчувався по-іншому.

То був нутряний первісний страх.

Вона спробувала відкинути його, але той швидко зростав і вже уп'явся в неї своїми гострими пазурами. І хоча Триш не могла визначити джерело своєї тривоги, інстинкт підказував їй, що час забиратися геть.

— Ось такий у нас кальмар, — закінчила вона і вимкнула у резервуарі експозиційне світло. — Мабуть, ідемо вже до Кетрін та...

Раптом широка долоня міцно затиснула їй рота і закинула голову назад. В одну мить дужа рука вхопила її за тулуб і пришпилила спиною до твердих, як камінь, грудей. Триш заціпеніла від шоку.

А потім її охопив страх.

Чоловік помацав у неї на грудях, знайшов картку-ключ і різко смикнув її униз. Шнурок, на якому вона висіла, гострим болем обпік їй шию — і розірвався. Картка впала на підлогу під ноги Триш. Вона почала пручатися, намагаючись вирватися, але куди їй було тягатися з таким дужим чоловіком! Вона спробувала крикнути, але рука й досі міцно затуляла їй рота. Він нахилився і, притиснувши губи до її вуха, прошепотів:

— Коли я приберу руку з твого рота, ти не кричатимеш. Уторопала?

Триш жваво закивала, бо її легені пеком пекло. «Я не можу дихати!»

Чоловік прибрав руку, і Триш стала судомно дихати, набираючи повні легені повітря.

— Відпустіть мене! — крикнула вона, засапавшись. — Що ви, в біса, робите?

— Скажи мені свій пін-код, — мовив чоловік.

Триш розгубилася. «Кетрін! Допоможи мені! Хто цей чоловік?!»

— Вас бачить охорона, — кинула вона, прекрасно знаючи, що зараз вони поза межами досяжності камер спостереження. «Та їх ніхто й не дивиться».

— Твій пін-код, — повторив чоловік. — Той, що підходить до твоєї картки.

Крижаний страх ворухнувся у неї в грудях. Триш несамовито крутнулася, вивільнила одну руку і вчепилася нею в очі нападника. Її пальці вп'ялися у плоть і шкрябонули щоку. На ній з'явилися чотири глибокі подряпини. Раптом Триш збагнула, що темні смуги на щоці чоловіка — то не кров. На його обличчі був грим, який вона щойно зідрала, — і з-під нього проступили темні татуювання.

«Що це за потвора?»

З неймовірною, наче надлюдською, силою нападник крутнув дівчину, підняв догори і перехилив обличчям униз через край резервуара з кальмаром. Випари спирту обпалили їй ніздрі.

— Скажи мені свій пін-код! — повторив чоловік.

Очі Триш пеком пекло, але вона таки побачила просто під собою занурену у спирт блідо-білу тушу кальмара.

— Скажи, — мовив чоловік, нахиливши її обличчя ближче до поверхні. — Назви цифри.

Тепер у Триш ще й в роті запекло.

— Нуль вісім, нуль чотири! — булькнула вона, насилу дихаючи. — Відпусти мене! Нуль вісім, нуль чотири!

— Не здумай брехати, — сказав він і нахилив її голову так, що волосся занурилося у спирт.

— Я не брешу! — прокашляла Триш. — Четверте серпня! Це мій день народження!

— Дякую тобі, Триш.

Дужі руки Малаха міцніше вхопили її за голову і з непереборною силою занурили обличчям у резервуар. Ріжучий біль обпалив їй очі. Чоловік натиснув іще сильніше, і тепер у спиртові опинилася вся її голова. Триш відчула, як її обличчя притискають до м'ясистої голови кальмара. Зібравши всю свою силу, вона несамовито сіпнулася і вигнулася назад, намагаючись вивільнитися зі спирту. Але дужі руки навіть не поворухнулися.