Втрачений символ

Професор раптом подумав, що у прихильників теорії про змову «тринадцяти» в Америці було б сьогодні свято, якби вони дізналися, що у капітолійському підземеллі саме тринадцять таємничих комор. Дехто вважав підозрілим той факт, що велика печатка Сполучених Штатів мала тринадцять зірок, тринадцять стріл, тринадцять сходинок піраміди, тринадцять смуг на щиті, тринадцять оливкових дерев, тринадцять літер у виразі e pluribus unum тощо.

— Схоже, це підземелля й справді покинуте, — мовив Андерсон, спрямувавши промінь на кімнату перед собою.

Важкі дубові двері були широко розчинені. Стовп світла вихопив із темряви вузьку кам'яну камеру приблизно десять футів завширшки і тридцять завдовжки. Вона скидалася на глухий кут у коридорі, що вів невідомо куди. У камері не було нічого, окрім старих розтрісканих дерев'яних ящиків та пожмаканого пакувального паперу.

Андерсон освітив мідну табличку на дверях, покриту фарбою-мідянкою; на щастя, старий напис таки проглядався:

SBB IV

— Ес-бі-бі чотири, — прочитав Андерсон.

— А яка з них Ес-бі-бі тринадцять? — спиталася Сато, дихнувши тонесенькими пасмами пари в холодному й вологому повітрі підземелля.

Андерсон спрямував промінь у південний кінець коридору.

— Он там.

Ленґдон зіщулився, вглядаючись у темряву, і здригнувся. Попри відчутний холод, його пробрав піт.

Вони йшли повз шерегу дверей, і всі кімнати мали майже однаковий вигляд: з прочиненими дверима і давним-давно покинуті. Коли їхня група дійшла до кінця коридору, Андерсон повернувся праворуч і підняв ліхтарик, щоб освітити кімнату SBB13, яка теж мала бути відчиненою, як і решта. Однак світло наштовхнулося на важкі дерев'яні двері.

Двері кімнати SBB13 виявилися замкненими.

Ці двері — кінцева мета їхньої подорожі — були схожі на решту: важкі завіси, залізна ручка і табличка, вкрита шаром зеленої фарби. Сім знаків на цій табличці збігалися з написом на руці Пітера в залі нагорі.

SBBXIII

«Благаю, нехай двері виявляться замкненими», — подумав Ленґдон.

— Відчиняйте двері, — сказала Сато без тіні вагання в голосі.

Шеф поліції спочатку збентежився, але потім простягнув руку, вхопився за важку залізну ручку і натиснув на неї. Та ручка не піддалася. Тоді Андерсон підсвітив ліхтарем важку, старомодну плитку замка і шпарину для ключа.

— Спробуйте відімкнути основним ключем, — наказала Сато.

Андерсон витяг основний ключ од вхідних дверей нагорі, але той навіть не проліз у замкову шпарину.

— Може, я помиляюся, — саркастично зауважила Сато, — але мені здається, що в екстреній ситуації служба безпеки мусить мати доступ до кожного закутка будівлі.

Андерсон зітхнув і поглянув на Сато.

— Пані, мої підлеглі шукають дублікат ключа, але...

— Стріляйте в замок, — перервала його японка, кивнувши на замкову планку під ручкою.

Серце Ленґдона тьохнуло.

Андерсон прокашлявся і збентежено мовив:

— Пані, я чекаю повідомлення про ключ-дублікат. Я не певен, що мені подобається думка про те, що, стріляючи в замок, ми зможемо...

— Мабуть, вам більше сподобається потрапити до в'язниці за перешкоджання розслідуванню, яке здійснює ЦРУ!

Андерсон аж отетерів від почутого. Після довгої паузи він подав ліхтарик японці і розстебнув кобуру.

— Стривайте! — вигукнув Ленґдон, більше не в змозі зберігати «нейтралітет». — Лишень подумайте. Пітер пожертвував своєю правою рукою, але не видав таємниці, яка, можливо, криється за цими дверима. Ви впевнені, що нам це потрібно? Відімкнути ці двері — це те саме, що виконати вимоги терориста.

— Ви хочете врятувати Пітера Соломона? — спитала Сато.

— Звісно, але ж...

— Тоді я пропоную вам робити те, що вимагає його викрадач.

— Відімкнути древній портал? Ви гадаєте, що за цими дверима — портал?

Сато спрямувала промінь ліхтаря просто в обличчя Ленґдонові.

— Професоре, я жодної бісової гадки не маю, що криється за дверима. Чи там комора, чи потаємний вхід до древньої піраміди, але я маю намір проникнути туди. Я зрозуміло висловлююся?

Ленґдон примружився від світла і кивнув.

Сато перевела промінь на старовинну замкову планку.

— Шефе! Починайте!

Андерсонові цей план аж ніяк не подобався. Він якось дуже-дуже повільно витягнув пістолет і розгублено на нього поглянув.

— Та що тут відбувається, — вигукнула Сато. Вона різко викинула свою тоненьку руку, вихопила з рук Андерсона пістолет і в його спорожнілу долоню встромила ліхтарик. — Підсвітіть мені, чорт вас забирай! — Вона поводилася з пістолетом з упевненістю людини, яка все життя мала справу зі зброєю: миттю зняла його з запобіжника, підняла і націлила на замок.

— Стривайте! — заволав Ленґдон, але було пізно.

Пістолет тричі оглушливо гримнув.

Ленґдонові здалося, що його барабанні перетинки полопалися. «Вона що — здуріла? Від пострілів у такому тісному закритому просторі можна оглухнути!»

Андерсона теж такий виверт приголомшив, його руки злегка тремтіли, коли він спрямував промінь ліхтарика на зрешечені кулями двері.

Механізм замка був розбитий, а дерево довкола нього — розтрощене вщент, і двері трохи прочинилися.