Втрачений символ

— Цей прекрасний замок, — вів далі голос, — став першим науковим музеєм Америки. То був подарунок від заможного британського науковця, котрий, як і батьки-засновники, вірив, що наша молода країна стане краєм просвіти. Він заповів засновникам Америки велике багатство і попросив їх спорудити у її центрі «заклад для накопичення та поширення знань». — Промовець надовго замовк. — Хто може назвати ім'я цього щедрого науковця?

— Джеймс Смітсон? — несміливо обізвався чийсь голос у передніх рядах.

Аудиторією прокотився шепіт — всі раптом згадали про Смітсона.

— Це й справді був Смітсон, — підтвердив чоловік на кафедрі. Тепер Пітер Соломон вийшов на світло; очі його весело виблискували. — Доброго ранку. Мене звуть Пітер Соломон. Я керівник Смітсонівського інституту.

Учні шалено зааплодували.

А Ленґдон, сидячи у напівтемряві, заворожено спостерігав, як Пітер захопив уяву молоді фотографічною подорожжю раннім періодом історії Смітсонівського інституту. Ця вистава почалася зі Смітсонівського замку, його підвальних наукових лабораторій, з коридорів, уставлених експонатами, з виставкового залу, заповненого молюсками, з науковців, що називали себе «хранителями ракоподібних істот». Він показав навіть старе фото двох найвідоміших — і вже покійних — мешканців замку: то були дві сови, одну з яких звали Накопичення, а другу — Поширення. Півгодинна слайдова вистава закінчилася показом вражаючого супутникового фото Національної алеї, вздовж якої зараз розташувалися відділення Смітсонівського музею.

— Як я вже сказав на початку, — мовив на завершення Пітер, — Джеймс Смітсон та батьки-засновники Америки вважали, що наша велика країна має стати осередком просвіти. Гадаю, що сьогодні вони пишалися б результатами свого починання. Їхній знаменитий Смітсонівський інститут став символом науки та поширення знань у самісінькому центрі нашої країни. Він є живим пам'ятником нашим батькам-засновникам і їхньому баченню Америки як країни, заснованої на принципах знання, мудрості й науки.

Соломон вимкнув проектор під гучні оплески. Увімкнулося освітлення, й одразу ж здійнявся ліс рук — аудиторія нетерпляче чекала відповідей на запитання.

Соломон надав слово маленькому рудоволосому хлопцеві з середнього ряду.

— Містере Соломон, — почав він здивованим голосом. — Ви сказали, що наші батьки-засновники втекли від релігійного гніту Європи, щоб заснувати країну на принципах наукових досягнень.

— Саме так.

— Але ж... У мене склалося враження, що засновники Америки були глибоко віруючими людьми і заснували нашу країну саме як християнську державу.

Соломон посміхнувся.

— Друзі мої, зрозумійте мене правильно. Так, батьки-засновники і справді були глибоко релігійними людьми, але вони були деїстами, тобто людьми, що вірили в Бога в універсальному, широкому значенні. Єдиним релігійним ідеалом, який вони пропагували, була релігійна свобода. — Соломон витяг мікрофон з тримача і вийшов з-за трибуни. — Засновники Америки мали перед своїми очима образ просвіченої країни-утопії, де свобода думки, освіта мас та досягнення науки витіснять темряву задавнених релігійних забобонів.

Руку підняла білявка в чорному.

— Так?

— Сер, — почала дівчинка, піднявши угору свій стільниковий телефон. — Я збирала про вас інформацію в Інтернеті і довідалася, що ви впливовий франкмасон.

Соломон підніс догори свій масонський перстень.

— У цьому немає таємниці. Могли б і не витрачати гроші на Інтернет.

Учні розсміялися.

— Гаразд, — вагаючись мовила дівчинка. — Ви щойно сказали про «задавнені забобони», і мені здалося, що коли хтось і поширює ці задавнені забобони, то це масони.

Соломон і оком не змигнув.

— Та невже? А чому?

— Ну, я взагалі-то багато читала про масонство, і знаю, що у вас є чимало дивних древніх ритуалів та вірувань. Я знайшла в Інтернеті статтю, де йдеться, що масони вірять у потужну силу якоїсь древньої магічної мудрості, здатної підняти людину до рівня богів.

Усі повернулися і поглянули на білявку так, наче вона несповна розуму.

— Взагалі-то, — зауважив Соломон, — вона правду каже.

Дітлахи відвернулися від дівчинки і подивилися на Пітера широко розкритими очима.

Стримуючи посмішку, Соломон спитав білявку:

— А що ще сказано в тій премудрій інтернет-статті стосовно цієї магічної мудрості?

На обличчі дівчинки з'явився занепокоєний вираз, але вона не перервала читання зі знайденої веб-сторінки.

— Щоб сховати цю мудрість від людей лихих і недостойних, древні закодували свої знання, приховавши могутні істини під покровом метафоричної мови символів, міфів та алегорій. І донині ця зашифрована мудрість оточує нас повсюдно. Вона закодована у нашій міфології, нашому мистецтві та окультних працях древності. На жаль, сучасна людина втратила здатність дешифрувати це складне мереживо символів... і тому цю велику істину загублено.

Соломон уважно вислухав дівчинку.

— Це все?

Вона знічено завовтузилася у кріслі.

— Та ні, є ще дещо. Трохи.

— Я так і думав. Будь ласка, розкажіть нам.

Дівчинка трохи завагалася, але потім прокашлялася і продовжила: