Чоловік простягнув свій вказівний палець і повільно обвів ним її губи, від чого в Кетрін аж мурашки поза шкірою побігли. Вона ще міцніше зціпила зуби. Татуйований чоловік самовдоволено хихикнув і другою рукою натиснув на больову точку у неї на шиї. У Кетрін одразу ж відвисла щелепа. Вона відчула, як його палець проник їй до рота і поводив по язиці. Кетрін векнула від огиди і спробувала вкусити палець, але мучитель уже встиг витягнути його. Вишкіряючись, він показав їй вологий палець. А потім заплющив очі і знову втер слину в маленьке, не покрите татуюванням, кружальце на голові.
Чоловік зітхнув і розплющив очі. А потім із моторошною неквапливістю вийшов із кімнати.
У раптово запалій тиші Кетрін чула гупання власного серця. Прямо над нею, освітлюючи низьку стелю кімнати, раз по раз спалахували в певній послідовності химерні вогні — від пурпурово-червоного до темно-малинового. Коли ж вона придивилася до стелі, то прикипіла до неї поглядом. Кожен квадратний дюйм її поверхні вкривали малюнки. Цей неймовірний колаж нагадував карту зоряного неба, де купчилися планети, зірки та сузір'я впереміш з астрологічними знаками, картами та формулами. Там були стрілки, що вказували напрямок еліптичних орбіт, геометричні символи, що вказували на кути підйому, згори униз дивилися на неї різноманітні зодіакальні істоти. Здавалося, неначе якийсь схиблений науковець дав волю своїй фантазії у Сікстинській капеллі.
Кетрін відвернулася, але стіна ліворуч була не кращою. Низка свічок на середньовічних консолях кидала своє мерехтливе сяйво на поверхню, повністю вкриту сторінками текстів, фотографіями та малюнками. Декотрі з цих сторінок скидалися на папірус чи пергамент, вирваний з древніх книг, між ними виднілися фото, малюнки, мапи та діаграми. Все це було міцно приліплене клеєм до стіни. Між ними — у незчисленних хаотичних варіаціях — простягнулося павутиння тонких мотузок, прикріплених кнопками.
Кетрін знову відвернулася і поглянула в протилежний бік.
Але там вона, на жаль, побачила найжахливішу картину.
Поруч із кам'яною плитою, до якої вона була прив'язана, стояла невеличкий допоміжна тумбочка, яка нагадала їй столик для інструментів у хірургічному відділенні шпиталю. На тумбочці лежали кілька предметів, серед яких були шприц, флакон із темною рідиною і... великий ніж з кістяним руків'ям та залізним лезом, відполірованим до дзеркального блиску.
«О Господи! Що ж він зібрався зі мною робити?!»
Фахівець із безпеки систем Рік Парріш нарешті вбіг пристрибом до кабінету Ноли Кей, тримаючи в руках аркуш паперу.
— Чому затримався? — гримнула на нього Нола. — Я ж казала тобі прийти негайно!
— Вибач, — мовив він, чіпляючи на носа окуляри з товстими лінзами. — Я намагався зібрати для тебе якомога більше інформації, але...
— Лишень покажи мені, що маєш.
Парріш подав їй роздруківку.
— Це відредагований варіант, але ти збагнеш, про що йдеться.
Нола здивовано продивилася текст.
— Я і досі намагаюся вирахувати, як хакеру вдалося проникнути в нашу мережу, — пояснив Парріш, — але, найпевніше, делегований ним «павук» осідлав один з наших пошукових...
— Припини! — відрубала Нола. — На біса ЦРУ здався засекречений файл про піраміди, древні портали та викарбувані символони?
— Саме через це я й затримався. Я спробував дізнатися, до якого ж документа намагався дістатися хакер, і тому простежив шлях доступу до файла. — Парріш замовк і прокашлявся. — Виявилося, що цей документ перебуває в секторі, за який відповідає особисто директор ЦРУ.
Нола різко крутнулася на стільці і спантеличено витріщилася на фахівця з безпеки. «Начальник її начальниці ховає у себе файл про масонську піраміду?» Вона знала, що нинішній директор, як і багато інших керівників ЦРУ, був можновладним масоном, але якось не уявляла, що хтось із них буде зберігати масонські секрети на комп'ютері ЦРУ.
Однак після того, що Нола побачила за останню добу, її вже ніщо не дивувало.
Агент Сімкінс лежав долілиць у чагарнику на майдані Франкліна. Його очі призвичаєно спостерігали за величним входом до храму Алмаса. Нічого. Ні світла всередині, ні руху біля дверей. Він повернув голову, щоб перевірити, чи на місці Беламі. Той походжав у центрі парку, скоцюрбившись від холоду. А було й справді дуже холодно. Сімкінс бачив, як афроамериканець увесь тремтить та сіпається.
Телефон агента завібрував. То була Сато.
— На скільки спізнюється наш об'єкт? — спитала вона.
Сімкінс поглянув на годинник.
— Об'єкт сказав, що буде через двадцять хвилин. Минуло майже сорок. Щось трапилося.
— Він не приїде, — сказала Сато. — Це кінець.
Сімкінс збагнув, що вона має рацію.
— Від Гартмана немає звісток?
— Ні, він так і не звітувався про прибуття до Калорама-Гайтс. Я не можу до нього додзвонитися.
Сімкінс закляк. Якщо це так, то дійсно щось трапилося. І дуже серйозне.
— Я щойно зв'язалася з людьми з оперативного забезпечення. Вони теж не можуть на нього вийти.
«От лайно!»
— А вони визначили місцезнаходження «ескалади» по джі-пі-ес?
— Так. Приватне помешкання в районі Калорама-Гайтс, — відповіла Сато. — Збирайте своїх людей. Ми їдемо.