Втрачений символ

— Мені слід було дослухатися до твоєї поради.

Беламі знав, що Пітера мучить почуття провини через те, що сталося.

— Це все одно не допомогло б.

Соломон стомлено зітхнув.

— Ти приніс горішній камінь?

Беламі витягнув із кишені маленький кубічний пакунок. Бляклий брунатний папір був обв'язаний мотузкою з восковою печаткою, на якій виднівся відбиток Соломонового персня. Беламі поклав пакунок на стіл, усвідомлюючи, що обидві складові піраміди опинилися недозволенно близько одна від одної.

— Знайди когось, хто б його зберігав. І не кажи мені, хто це.

Соломон кивнув.

— І я знаю, де можна сховати піраміду, — сказав Беламі. Він розповів Соломону про підземелля будівлі Капітолію. — У Вашинґтоні немає місця надійнішого і безпечнішого.

Беламі пригадалося: Пітеру Соломону одразу ж сподобалася ця ідея, тому що сховати піраміду в серці нашої країни було символічно і доречно. «У цьому весь Соломон, — подумав Беламі. — Залишається ідеалістом навіть під час кризи».

А зараз, коли минуло десять років, Архітектора з мішком на голові штовхали через Бібліотеку конгресу, але він знав — сьогоднішня криза ще не скінчилася. Він знав також, кому Соломон довірив зберігати горішній камінь... І Беламі молив Бога, щоб Роберт Ленґдон гідно впорався зі своїм завданням.

РОЗДІЛ 62

«Я під Другою вулицею».

Конвеєр гуркотів у темряві до будівлі Адамса — однієї з трьох споруд Бібліотеки конгресу, а Ленґдон і досі не розплющував міцно стиснутих повік. Він силився не думати про тонни землі над своєю головою і про ту вузеньку трубу, якою зараз рухався. Він чув, як за кілька ярдів від нього дихає Кетрін, але вона й досі і слова не мовила.

«Вона шокована. — Ленґдонові дуже не хотілося казати їй про відрізану руку брата. — А таки доведеться, Роберте. Вона має знати».

— Кетрін! — озвався нарешті Ленґдон, не розплющуючи очей. — У тебе все гаразд?

У відповідь почувся тремтливий і наче відокремлений від тіла голос:

— Роберте, та піраміда у твоїй сумці — вона Пітерова, правда ж?

— Так, — відповів Ленґдон.

Настала довга тиша.

— Мені здається, що... що саме через цю піраміду вбили мою матір.

Ленґдон добре знав, що Ізабель Соломон було вбито десять років тому, але не знав подробиць. А Пітер ніколи не казав йому про піраміду.

— Про що ти кажеш?

Тремтячим голосом вона розповіла йому про трагічні події тієї ночі, про те, як татуйований чоловік увірвався до їхнього маєтку.

— Це було давно, але я назавжди запам'ятала — він вимагав піраміду. Сказав, що почув про неї у в'язниці, від мого племінника Захарія... а потім одразу ж убив його.

Ленґдон мовчки слухав її розповідь. Важко було повірити, що родині Соломонів довелося пережити таку страшну трагедію. Далі Кетрін розповіла Ленґдону, що вони були твердо переконані в тому, що тієї ночі нападника вбито. Були — допоки цей самий чоловік не виринув сьогодні, назвавшись психіатром Пітера, щоб заманити Кетрін до себе додому.

— Він знав деякі приватні речі про мого брата, про смерть моєї матері і навіть про мою роботу, — стривожено розповідала вона. — Речі, про які він міг дізнатися лише від мого брата. Тому я й повірила йому... тому він і проник до Центру техпідтримки Смітсонівського інституту.

Кетрін глибоко зітхнула і додала, що майже впевнена: цей чоловік знищив її лабораторію сьогодні.

Ленґдон спантеличено слухав. Кілька хвилин вони лежали у тиші на рухомому конвеєрі. Ленґдон відчув необхідність поділитися з Кетрін рештою сьогоднішніх жахливих новин. Почав він здалеку і якомога обережніше розповів про те, як її брат кілька років тому ввірив йому маленький пакунок, як його обманом змусили привезти його сьогодні увечері до Вашинґтона, і про те, яку ротонді Капітолію було знайдено руку її брата.

Реакцією Кетрін була оглушлива тиша.

Ленґдон подумав, що у неї запаморочилося в голові, і хотів був простягнути руку, щоб заспокоїти, але зробити це у вузькій чорній трубі було неможливо.

— З Пітером все гаразд, — прошепотів Ленґдон. — Він живий, і ми неодмінно врятуємо його. — Він намагався вселити надію в Кетрін. — Кетрін, поневолювач Пітера пообіцяв мені відпустити твого брата живим, якщо я розшифрую для нього цю піраміду.

Та Кетрін знову не промовила ані слова.

І Ленґдон знову заговорив. Він розповів Кетрін про кам'яну піраміду, про її масонський шифр, про запечатаний горішній камінь і, звісно, про слова Беламі, що це та сама легендарна масонська піраміда — мапа, що приведе до ґвинтових сходів, які йдуть глибоко під землю... аж на сотні футів — до містичного древнього скарбу, схованого у Вашинґтоні багато років тому.

Нарешті Кетрін озвалася, але її голос був наче пласким і позбавленим емоцій.

— Роберте, розплющ очі.

«Розплющити очі?» Ленґдон не мав ані найменшого бажання навіть краєм ока глянути на вузесеньку діру, у якій вони рухалися.

— Роберте! — уже наполегливіше мовила Кетрін. — Розплющуй очі! Ми вже приїхали!