Вогнесміх

Вірний біля їхніх ніг дружелюбно бив хвостом по траві.

ЧАСТИНА

ТРЕТЯ

Вогнесміх

Дитя принесло мені повні долоні трави
і спитало: «Що це таке?».
Що я міг відказати дитині? Я знаю не більше
від нього про сутність трави…
Може, це стяг моїх почуттів, зітканий
із зелених тканин — барви надії.
Чи, може, трава і сама є дитя –
немовля улюблене зелен-дива…
Уолт Уїтмен «Пісня про себе»

В грудях заграв, заспівав урочисто орган…
клавіші в серці, клади на них пальці страждання,
Ти вже не тіло людське, а думок океан,
Море надій таємничих, вітрило жадання.
Грай, мій органе, вічності старанно грай!
У всебуття хай покотяться звуки хоралу.
В грудях у тебе всерадості згублений край!
Просто як слід капітани його не шукали…

…На заході сонця до сторожки прибіг сполоханий Гриць. Уздрівши Христину й Саву, котрі мирно вечеряли за столом свіжими огірками та суницями, полегшено зітхнув, радісно засміявся і кинувся обнімати сестру й свого побратима.

— Ну й чортяка ти! Ні словечка не сказав мені, не прийшов до лікарні. Де, що — ламаю голову. А він — осьдечки, залицяється до моєї сестрички, у пущу його потягло. Так порядні люди чинять? Га?

Сава винувато покашлював, Христина ласкаво гладила брата по схудлих щоках.

— Як ти схуд! Кощій Безсмертний. Батькам нічого не казав?

— Ти що? — злякався Гриць. — Не казав, та й надалі нема в цьому потреби. Матері лише натякни, вона в уяві такого навигадує. Та й батько вже не той, з серцем у нього погано. Гарно, що Сава прибув, змінить його. Батько наш скупенький на похвалу, а про Саву одразу компліментів наговорив.

— А що він сказав? — поцікавилася Христина.

— Хай покортить. А то носа задере Сава. А я оце прискочив на одну добу — повідомити батькам про Юрася і провідати, бо днями їду з редактором Товкачем у відрядження. Мама зраділа, побачивши мене, і одразу забідкалася, що послали молодого єгеря до Христини, а його й слід прохолов. Каже — по смерть такого посилати! І тривога якась її обняла. Щось, мовляв, погане з Христинкою діється, чує моє серце. Біжи та біжи! Ось я й прибіг. Бач, добре, що мамине серце дарма бідкалося.

— Недарма, — спохмурніла Христина. — Тобі можу сказати, братику, що коли б не Сава, мене б уже не було…

— Як то? — аж підскочив Гриць. — Що за страхи вигадуєш?

— Заспокойся, без емоцій. Кажу щиру правду.

І вона розповіла братові все, що сталося. Гриць вислухав, гостро глянув на Саву.

— Що думаєш робити? В район повідомив?

— Який там район. Я знайомим хлопцям у Київ повідомив, що і як. В районі у бандитів є поважні покровителі. Цей вузол треба розв’язувати обережно і вміло. Та й напасники, гадаю, триматимуться поки що подалі від наших місць…

— Дарма так гадаєш. Логіки злочинця передбачити неможливо. Все-таки тримайся насторожі, проведи нараду з єгерями, попередь. Як гадаєш — батькові можна сказати?

— Я б не казала, — озвалася Христина.

— Треба сказати, — помовчавши, заперечив Сава. — Матері не треба, а старому — необхідно. З такими людьми потрібна повна відвертість. Та й що ти зробиш без нього? Він тут господар, знає все до тонкощів. Пораджуся з ним.

— Хай буде по-твоєму, — згодився Гриць. — Ну, я побіжу, заспокою маму. А ти як — заночуєш тут?

— Ні, ні, — злякано скрикнула Христина. — Він піде в село.

— Добре, добре, — засміявся Гриць. — У твоїй келії поки що нема місця для двох. Але поспішати Саві нема потреби. Хіба не так? Поговори з ним, розкажи про наш заповідник, про свої ідеї…

— А ти не боїшся тут ночувати сама? — ніяково запитав Сава.

— Тепер боятимусь. Але звикну. Попрошу батька, щоб дав рушницю. А втім — не треба!

— Стрільця з тебе не вийде, — згодився Гриць. — Краще добрячого пса завести.

— Це я зроблю, — втрутився Сава. — Привезу з Києва такого тигра, що браконьєри за кілометр обходитимуть сторожку.

— От і гаразд! — зрадів Гриць. — Тоді я побіжу. Саво, постарайся повернутися хоча б до світанку. Христинко, не метай блискавиць. Так воно й буде, бо ж я знаю — розмов вам вистачить до ранку. Раненько я виїжджаю, хотілося б з тобою перекинутися парою слів.

— Буду вчасно, — мовив Сава, ніжно глянувши на дівчину.

— Тоді — гарної ночі. Не забудьте послухати транзистор або глянути в телек, весь світ вирує, про нашого Юрася говорять.

— Телевізор зіпсований…

— Тоді — радіо. Бувайте…

Гриць вибіг у сутінки вечора. І знову Христина з Савою лишилися наодинці. Дівчина якось раптово притихла, прибрала залишки вечері на столі, мовчки принесла й поставила перед Савою транзистора.

— Пошукай передачу. Про Юрка.