Читаем Вогнесміх полностью

— Я боюся грози, — напружено відповіла дівчина, вдивляючись в його очі, ніби хотіла щось сказати. — Я б не хотіла, щоб та гроза докотилася сюди. Вам же… треба їхати… А під грозою небезпечно!..

— Пусте, — засміявся Гриць. — У машині як у бога за пазухою.

— Ти так думаєш? — загадково запитала Інна, зненацька перейшовши на «ти».

І знову на хлопця дихнуло тривогою. Але він відігнав те непрохане чуття, насолоджуючись безжурним настроєм, красою партнерки, не вимовленими, не проявленими ще мріями й сподіваннями, які народжувалися за хистким покровом теперішньої миті. Чи можливо зберегти цяточки ось таких проблисків радості вічно, поєднати їх, влити у цільне джерельце буття? Як передбачити появу таких проблисків, чи є для цього якийсь критерій, чи радість приходить неждано, як говорив йому химерний кавказький супутник?

— Ти навчаєшся? Чи працюєш? — запитав Гриць.

— Закінчила середню школу, — скупо мовила Інна. — Тепер обіцяють взяти в будинок моделей. Манекенщицею…

— І тобі… подобається така перспектива? — здивувався хлопець.

— А чому б ні? Нести людям радість, дарувати приємний настрій, брати участь у творенні нового вбрання…

— Гм. Я так не думав. Ти правду кажеш… пробач. Це в мене щось від ханжі.

— Навіщо ж так самокритично? — лукаво всміхнулася Інна. — Я б могла скептично відгукнутися про твій фах, але ж знаю, що всюди є свої принади, задоволення… втіха… Хіба не так?

— Правда твоя. Але таксі для мене — епізод. Я незабаром облишу цю справу…

— Чому? Погані заробітки?

— Та ні. Що мені заробітки? Я вчився на факультеті журналістики, а потім заманулося написати книгу … книгу про таксиста і все, що з ним відбувається… Цілий калейдоскоп подій. Розумієш? Як тільки зберу матеріал — повернуся до свого фаху… А втім, не знаю ще, ким маю бути. В душі безліч тяжінь. І основне — збагнути призначення людини…

— Я про таке не думала, — призналася Інна. — Мені приємно просто дихати, сміятися, розважатися… мріяти, дивитися гарні фільми, зустрічати приємних людей…

— І багато… приємних людей ти стрічала? — запитав Гриць, вкладаючи у свої слова прихований зміст. Вона глянула на нього з-під прикритих вій, зрозуміла, зніяковіло одвернулася до відчиненого вікна, ухильно сказала:

— Гроза близенько… глянь, яке страхіття…

Плавну мелодію танго змінив буйний брейк. До Інни підійшов Марик, насмішкувато глянув на Гриця, оскальнувся:

— Сміливіше, братан! Що ти з бабами церемонишся? Вони люблять силу, грубість! Топнемо, Інес?

Він смикнув дівчину до себе, вони закрутилися у карколомному танці. Вона гнучко вихрилася у найдивовижніших позах, але такою була магія її краси, що кожен жест, навіть найризикованіший, не здавався вульгарним чи непристойним. До Гриця, який стояв біля вікна, підійшла Віолета, лукаво глянула знизу вгору.

— Ну Як? Сподобалася пташка?

Гриць усміхнувся, розвів руками.

— Лопух ти, — сказала Віолета. — Квашня! розкис перед красивим личком. Бачиш здобич, хапай її, користуйся!

— Яку здобич? — розгубився Гриць.

— Ха-ха-ха! — задихнулася від сміху господиня. — Ніколи не гадала, що й серед шоферюг отакі сентиментальні дівиці є! З якого ти віку, Грицю? Може, на уелсівській машині примчав із середньовіччя? Та й там, я певна, були мужики дай боже! То ми лише уявляємо середньовічних лицарів та кавалерів вишуканими та манірними. Певна, що вони тиснули дівчат без увертюр! Потанцюємо?

Гриць охоче згодився, йому було приємно вигицувати у життєрадісному ритмі навпроти в’юнкої, зеленоокої Віолети, молоде сильне тіло пірнало у бурхливу мелодію, мов риба у потужний потік води, наснажуючись розкованістю, ейфоричністю, натхненністю миті, звільненої з узгодженого конвейєра буденності.

За вікном страхітлива блискавиця розпанахала небо, одразу ж оглушливий громище струсонув простір. Дівчата верескнули. Віолета кинулася зачиняти вікна. Вперіщив дощ, по шибках потекли щедрі патьоки. Господиня знову запросила всіх до столу.

— Славна, славна гроза, — потер долоні Марик, наливаючи всім вірменського коньяку. — Може, й ти вип’єш, Грицю? Га? Тепер ментів і силою на вулицю не витягнеш, так що не бійся!

— Та я й не боюся! Але принцип — понад усе!

— Тоді лади! П’ємо й за тебе!

Вечерю завершили десь о третій ночі. Гриць підійшов до Інни, несміливо запитав:

— Ви залишите… ти залишиш мені свою адресу? Я б хотів зустрітися…

— Телефонуй мені, — втрутилася Віолета. — я з нею тримаю зв’язок, про все домовимося. Не бійся, пташка з сильця не вискочить. Ха-ха! А ти, Іннусю, залишайся ночувати в мене. Куди їхати по такій негоді?

— Ні-ні! Я поїду! — нервово сказала Інна. — Мати переживатиме, і взагалі… Треба їхати!

— А хлопцям куди? — поцікавився Гриць.

— Далеко. В Пущу-Водицю, — позіхнув Марик. — Якщо тяжко тобі — ми тут заночуємо. Дівку одтарабань, а ми — тут…

— Нічого, — сказав Гриць. — Це ж по дорозі. Спочатку — Інну, а потім — вас. Рушили!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга I
Неудержимый. Книга I

Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я выбирал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что бы могло объяснить мою смерть. Благо судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен восстановить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?Примечания автора:Друзья, ваши лайки и комментарии придают мне заряд бодрости на весь день. Спасибо!ОСТОРОЖНО! В КНИГЕ ПРИСУТСТВУЮТ АРТЫ!ВТОРАЯ КНИГА ЗДЕСЬ — https://author.today/reader/279048

Андрей Боярский

Попаданцы / Фэнтези / Бояръ-Аниме