Вогнесміх

І я сказав сам собі: а чому б і не почати? Чому б не спробувати? Теоретизувати може всякий, а полетить в небо лише птах! Якщо в моєму єстві присутня здатність нового вияву — успіх буде, прийде! Якщо така здатність відсутня — вона повинна зачатися, запліднитися від мого палкого бажання, воління. Інакше воля нічого не варта! Вона — фікція. І тоді людина — лише раб природи, її жалюгідна маріонетка, прив’язана до пуповини кривавого насичення. Безкомпромісно — чи не так? Але правда була для мене понад усе. І ще… я відчував у собі, помимо власної волі, клекотіння тисяч інших воль, інших життів. Вони вимагали, штовхали, сподівалися…

Я повторив свій експеримент з голодом. Шістдесят днів утримання від їжі, чиста вода, повітря, обмивання в потоці прохолодного водоспаду. Раніше я мав мету — лікування, повернення до руху, до нормального людського життя. Тепер воля кликала мене далі, за межі відомого…

На світанку я виходив зустрічати сонце і єднався з ним. Так, так! Це не абстракція! Я відчував себе його часткою, його атомом. Разом з тим я відчував себе самим сонцем, самим світлом, що відділило свій згусток, свій флюїд, свою хвилю для мандрування в глибинних світах. Що з того, що я нібито непрозорий, не вогняний? Що з того, що я звик спати, повзати по планеті, одягатися, їсти? Моя промениста сутність заснула, одяглася в скафандр тримірності. А тепер я хочу повернутися у безмірну домівку, я прокидаюся! Мені не потрібно їжі, не потрібно вживання чужої енергії. Я сам — енергія, вічна динаміка вселенського руху!

Друже мій! Ви навіть не можете уявити собі, що творить воля. Згадайте, як з маленької сніжки блискавично нагромаджується снігова баба. Або як відбувається ядерна ланцюгова реакція. Вибух втаємничених сил, про які ми раніше й не підозрювали. Закон той же для деградації й для саморозкриття. Неухильність волі — ключ від всіх замків: у науці, в любові, в подвигу, в пошуку нових можливостей!

У моєму організмі розпочалися трансформації. Я поставив себе на грань смерті. І вступив у дію мільйоннолітній еволюційний рефлекс, древня материнська здатність жити просто так, мати життя в собі, а не від поглинання енергії чи плоті інших істот. Ця здатність не діяла досі, бо хворобливе буття, умови покаліченої біосфери закривали її, блокували, гальмували її прояви. Людина живе в теплиці, в умовах виродженого, дисгармонійного енергоциклу. А коли я почав пробуджувати первісну здатність самобуття, коли усвідомив її — вона почала пробуджуватися до дії…

— Дозвольте, — нетерпляче перебив Гук, — адже голод, або піст, як колись це називали, використовували часто для певних духовних цілей: це робили мудреці, наприклад, Піфагор, Сократ, Лао-Цзи, Конфуцій, Авіценна, Шанкарачарія… це робили аскети, йоги, ув’язнені, політичні діячі…

— Правда ваша. Вони інтуїтивно відчували силу такого утримання, його психоенергетичні можливості…

— Чому ж ті люди не досягли ваших результатів?

— Тому, що не ставили такої мети. Щоб кудись дійти — треба туди рушити. Спонтанні результати були. Перш за все — оздоровлення, ясність думки, радісне світовідчуття, оптимізм життєвих проявів. І навіть осягнення можливості жити без їжі. Древні хроніки, та й спостереження сучасних лікарів, фізіологів говорять про те, що деякі люди позбавлялись потреби вживати грубу їжу, переходили на променеву енергетику, або, скоріше, на вакуумну енергетику… Але це був лише екзотичний феномен, що трактувався містично, як дарунок богів. Далі, в безодню метаморфози, в небувале, в глибінь саморозкриття, ніхто не хотів стрибати, летіти. А якщо й стрибав, то не осягав результату… бо інакше ми б знали про це…

— Але невже це так просто! — розчаровано запитав Гук, витираючи рясний піт з чола. Зупинившись на хвильку на сонячній галявині, він з ніг до голови оглянув натхненну постать супутника. — Не віриться… Так і здається, що все це — казочки… і якби не ви…

— Авжеж! — кивнув юнак. — Вашими вустами гарчить прадавня програма: «Це неможливо, бо цього не може бути!». Лозунг всіх консерваторів. У нас в руках найтонша світова енергетика — енергетика власного мікрокосмосу. Кожен атом нашого єства тримає в собі ключ до брами всього космосу, — ви повинні осягнути цей дивовижний взаємозв’язок. А ми, маючи вселенську могутність, користуємося архаїчною паровозною топкою. Це — тваринна спадщина минулого, наслідок біосферної хвороби. Все це треба переробити, трансформувати…

— І ви за два місяці переробили себе?

— Чоловіче! Для цього потрібні віки. Пізніше я збагнув, що лише виконую тисячолітню волю предків. Те, до чого я прагнув, закладено в самій динаміці життя. А якщо конкретно… ті карпатські два місяці були тільки початком… першим ударом… Далі все пішло легше, веселіше. Я зустрів цікаву людину, котра відкрила мені ще більш вражаючі двері до казки… Ні, ні, про це не тепер…

— Але чому?