Вогнесміх

— Ти мислиш надто поверхово, — холоднувато відповіла Христина. — Природа глибоко діалектична, закони, якими вона творить свої задуми, далекі від очевидності. Невже ти гадаєш, що життя — якась ефемера? Що воно ось так легенько здасть свої позиції перед наступом бездушної технології? Людина — творець машинного царства, але вона — дитя природи, висока ступінь світового життя. І в ній має відбутися, вже відбувається революція, повстання супроти власного виродження. Ти коли-небудь читав праці Вернадського про біосферу й ноосферу?

— Популярні статті. Передачі по телевізору…

— Я процитую речення з книги цього дивовижного вченого. Він ставить питання так: «Чи був де-небудь початок життя й живого? Чи живе й життя такі ж вічні основи космосу, якими є матерія й енергія? Чи характерні життя й живе тільки для однієї Землі, чи це є загальний прояв космосу?».

— Вражаючий масштаб мислення…

— Атож! Тут — ключ до розуміння моєї альтернативи. Я повністю згодна з Вернадським щодо вічності життя. Та й багато інших учених вже впевнено стверджують геологічну вічність життя. Воно існує всюди, де виникають відповідні умови. Спалахує так, як процес горіння чи ядерна реакція. Визнавши цю тезу, ми збагнемо, що життя і його вищий прояв — розум розвиваються у всесвіті протягом безмірних циклів буття. Отже, життя й розум уже давно осягнули найвищі ступені прояву, найвищу гармонійність і мудрість. Ти розумієш, до чого я веду?

— Ще не збагнув.

— Дуже проста думка, висновок, який проситься поза всякими спекуляціями: світове життя має бути цілком згармонізованим, у ньому узгодяться всі чинники і прояви за законом краси й цілості.

— Як же тоді пояснити земну аномалію?

— Саме як аномалію, — тихенько засміялася Христина. — Як своєрідну хворобу життя. Уяви собі далеку епоху виникнення біосфери на Землі, спалах віталізації, породжений сукупною дією Великого Космосу. Першоклітини, які почали функціонувати в первісних океанах, могли бути цілком нормальні, гармонійні, несли в собі генетичний код злагодженого життя, повністю автотрофного. Потім відбулася певна деформація. Ми не можемо поки що зрозуміти, де причина такого втручання. Основне те, що деформація відбулася. Геноблоки грядущих еволюційних форм отримали спотворену програму. Почали виникати страхітливі монстри у водах і на суші, ніби відбитки у дзеркалах «кімнати сміху». Чим далі — тим жахливіше! Згадай потвор далеких геологічних епох — різних там тиранозаврів, птеродонів, іхтіозаврів… та й наших носорогів, бегемотів, крокодилів. Красунчики — не приведи боже! А хмари гнусу, а блощиці, а скорпіони, а гади?

— То ти вважаєш, що вся земна еволюція хвора? А як же тоді людина?

— Може, людина для того й сформована природою, щоб вилікувати біосферу, повернути їй першородство, гармонію. Людина — ніби носій імунних сил єдиного життя.

— Але саме ж людина найбільше руйнує природу! Як ти це поясниш?

— Людина прийняла в себе не лише алгоритм одужання, зцілення природи, а й весь ворожий, антагоністичний заряд нищення життя. Як влучно колись писав Достоєвський: поле бою антагоністів — серце людини. Не забудь про те, що лише мисляча істота збагнула біль природи, зберегла легенду про Едем — світ радості й цільності. Саме людина забила тривогу з приводу деградації біосфери…

— Але конкретно… що робити конкретно? Потоку руйнації треба протиставити такий же… та ні! Незміряно потужніший потік творення, реконструкції. Де він? Хто очолить його? Невже ти гадаєш, що окремі ентузіасти можуть мати успіх в середовищі тисяч і тисяч байдужих споживачів?

Христина зупинилася. Ступила крок до хлопця і взяла його руки в свої гарячі долоні. Він затремтів від того доторку, ніби електричний струм пронизав тіло. Очі дівчини здавалися глибокими проваллями, в них мерехтіли відблиски зірок.

— Чому ти волієш, щоб хтось взяв на себе тягар відповідальності? — вимогливо й суворо запитала вона. — Хіба гадаєш, що для цього потрібна виключність? Чи особливий талант? Роби справу там, — де ти опинився. Вважай, що на тебе дивиться всесвіт, що ти робиш те, від чого залежить доля планети. Може, твоя краплина буде вирішальна у тій чаші, яку наповнюють ентузіасти! І звідки тобі відомо, скільки їх і хто вони. І де?..

ЧАСТИНА

ЧЕТВЕРТА

Небувальщина

Диво зелене рідного світу,
Струмені сили неба й землі,
Тайні посланці зела і квіту –
Наших сердець ковалі.
Кожен твій подих, думу, натхнення
Тче на верстаті земного життя
Ткаля зелена — дивная неня
Вічної річки буття.
Сину коханий, сім’я крилате –
Ніжне послання добра і краси –
Із материнської рідної хати
В зоряний світ понеси…
Пісня Зелен-дива