Вигнання в рай (СИ)

Пройшло небагато часу, ╕ перша ╕кона вже зайняла сво╓ належне м╕сце в монастирськ╕й церкв╕. На ╕кон╕ було зображення Богоматер╕. Це була не просто ╕кона, це було н╕би в╕конечко в той, ╕нший, наповнений небесною материнською любов"ю св╕т, з якого сюди, в наш св╕т через написан╕ Майстром оч╕ Богоматер╕ безперестанку перелива╓ться ця безмежна любов - це було справжн╓ диво! З того часу одним з найулюблен╕ших чин╕в монах╕в обител╕ святого Миколи стала молитва перед новоствореною ╕коною Богоматер╕ - п╕сля сп╕лкування з ц╕╓ю ╕коною кожен в╕дчував реальне наближення до найсутт╓в╕ших Божих ╕стин.

Отець Костянтин, у свою чергу, зав╕тав у кел╕ю до нев╕домого ╕конописця й запитав, чи бува тому чого не потр╕бно, на що г╕сть в╕дпов╕в, що в нього всього вдосталь, що в╕н ╕ надал╕ буде писати ╕кони й надавати ╖х в розпорядження монастирськ╕й брат╕╖, як╕й ╕ нада╓ повне право визначати подальшу долю цих ╕кон. Сам же автор ╕кон просив лише про те, щоб авторство цих ╕кон було збережене в сувор╕й та╓мниц╕, та ще сказав, що йому часом необх╕дна буде певна сума грошей, адже в нього залишилася в миру самотня мати, яка потребу╓ допомоги. Отець Костянтин погодився задовольнити ц╕ прохання гостя, поблагословив його й побажав усп╕х╕в у його богоугодн╕й справ╕.

Таким чином новоприбулий незнайомець-╕конописець став з часом одним ╕з ченц╕в чолов╕чого монастиря святого Миколи. Н╕хто й н╕коли не д╕знався в╕д самого незнайомця його справжнього ╕мен╕, а в обител╕ йому дали ╕м"я Михайло. Так у монастир╕ з"явився, влившись у лави м╕сцево╖ брат╕╖, ╕конописець отець Михайло, ╕з-п╕д пензля якого виходили неймов╕рно╖ краси ╕ сили ╕кони, як╕ були окрасою вже не т╕льки його р╕дно╖ обител╕, але й ╕нших монастир╕в та церков - настоятель отець Костянтин з дозволу самого автора щедро дарував дивовижн╕ ╕кони вс╕м бажаючим, а бажаючих було набагато б╕льше, ан╕ж ╕кон. Звичайна р╕ч, що вс╕ дуже хот╕ли д╕знатися, хто ж автор цих чудесних, справд╕ таки чудесних витвор╕в, адже це були не просто твори мистецтва, це були витвори справжньо╖ в╕ри, в╕ри д╕йсно глибоко╖, д╕йсно непохитно╖ ╕ в╕чно╖. Ясна р╕ч, що отець Костянтин, дотримуючись дано╖ автору ╕кон об╕цянки, н╕коли й н╕кому не розпов╕дав про того, хто саме написав ц╕ ╕кони, ╕ завжди, коли в╕н дарував комусь чергову ╕кону, отець Костянтин лише поблажливо й благодушно посм╕хався у в╕дпов╕дь на настирлив╕ намагання таки д╕знатися про автора, принаймн╕ хоч одним оком глянути на нього - але у в╕дпов╕дь ус╕м була лише мовчанка.

Не намагався н╕хто ╕ з самих ченц╕в монастиря д╕знатися в свого брата отця-╕конописця Михайла про те, хто в╕н ╓ насправд╕, тобто ким в╕н був у миру, завжди обходячи це питання не т╕льки в розмов╕ з самим отцем Михайлом, але ╕ в розмов╕ пом╕ж собою, адже сам ╕конописець вол╕в, щоб було саме так. Але все ж здогади про те, ким отець Михайло був у миру, все ж мимох╕ть виникали, й хоча про це м╕ж собою теж н╕хто н╕чого не говорив, нав╕ть н╕хто н╕чого не натякав, але, щоб там не було, здогади виникали...

Справа в тому, що не дуже далеко в╕д монастиря святого Миколи було таке соб╕ село Веселе, знамените тим, що в цьому сел╕ був збудований новий храм, ╕ храм цей розписав один ще молодий, але надзвичайно талановитий майстер, який взагал╕ вважався одним з найкращих, якщо не найкращим майстром церковного малярства, ╕ звали цього художника Серг╕й Михайлович Богданенко. П╕сля оф╕ц╕йного в╕дкриття й освячення храму розпис, зд╕йснений Богданенком, був нарешт╕ в╕дкритий для широкого загалу ╕ наст╕льки вразив сво╓ю довершен╕стю ус╕х, хто мав щастя його бачити, що невдовз╕ став предметом поклон╕ння, зробивши храм села Веселого м╕сцем масового паломництва не лише людей в╕руючих чи знавц╕в мистецтва, але й ус╕х, хто хот╕в прилучитися до цього художнього чуда, явленого Богом через посередництво душ╕ й рук неперес╕чного молодого майстра. На додачу до всього храм села Веселого з його розписом приваблював до себе паломник╕в ще й романтичною та╖ною траг╕чного ореолу дол╕ самого молодого автора розпису, Серг╕я Богданенка, який п╕сля виконання цього розпису в╕длучився на деякий час для виконання ще яко╖сь роботи, щоб знову повернутися в село Веселе й одружитися з донькою м╕сцевого священика, яка заради цього покинула монастир. Але назад цей молодий художник не повернувся. Тобто взагал╕ не повернувся: по╖хавши кудись ненадовго, щоб виконати не дуже значну роботу й повернутися на сво╓ власне вес╕лля, Серг╕й Богданенко зник, як у воду канув, пропав безв╕сти.