Untitled.FR11

Свого часу один з найчільніших дослідників творчості Винни-ченка Г. Костюк писав: «На фоні різнобарвного типажу у творах доби революції Винниченко створив два яскравих образи української жінки доби революції. Це образ Софії Сліпченко із драми «Між двох сил» і Ольги Чорнявської із повісти «На той бік». Але коли Софія є образом трагічного розп’яття заблуканої в хаосі соціяльно-національних конфліктів доби революції, то Ольга символізує собою активно-вольові й політично свідомі сили української національно-визвольної боротьби».

Повість «На той бік» письменник так само, як і драму «Між двох сил» (щоправда, на рік пізніше) написав під безпосереднім враженням від подій української національної революції. На думку Г. Костюка, у цьому творі «автор зумів у живих картинах зобразити широку трагедійну панораму цих буреломних років».

Тут, як і в попередньому творі, ані час, ані простір не конкретизуються. Для автора важливо констатувати: з людиною відбувається щось і запобігти цьому вона не здатна. Але залишитися собою в умовах калейдоскопічної зміни подій та соціа-льно-політичних векторів життя суспільства їй може допомогти те високе й вічне, що творить сутність людську. Тому таким важливим у контексті розповіді про сенс людського існування стає образ келиха життєвої мудрості. Для героїв повісті мудрість — це синонім гармонії, рівноваги, того, чого найбільше бракує розхристаній та зраненій душі, що переживає революцію як катастрофу, адже вона лежить десь поза межами раціонального, уособлюючи лише руйнівну силу. Революція ворожа мудрості та красі. Звідси — й образ втраченого раю, у якому людина почувалася щасливою, будучи захищеною від панівної довкола Едему дисгармонії, й туга за ним.

Цей образ існує в уяві новітнього філософа доктора Верхо-дуба, котрий «приміряючи» на себе різноманітні філософські вчення, шукає модель, за допомогою якої легко було б виправдатись перед самим собою, переклавши відповідальність за власні поразки на час та його шаленство. Така «філософія» не зрозуміла для Ольги, котру він зустрічає для того, щоб врешті колись прозріти, вирвавшись з полону утопічних сподівань, здобувши головну перемогу — перемогу над собою, над страхом перед життям.