Untitled.FR11

Рита. Ага. Значить... {До дитини.) А я думала, що Лесика мого вже одняли... Одняли кров мого серця. Лесю, Лесюню, Лесику мій, який же ти став! Як же тихо ти посміхаєшся... Чого ти так посміхаєшся страшно, дитино моя, життя моє? Лесику! Мама?.. Пізнав. Пізнав маму? Пізнав свою кров. {Дико, жагуче, несамовито починає цілувати личко дитини, ніжки,, ковдру, якою замотано Лесика.) О, моє єдине щастя, єдине сонце, моя радість, біль мій солодкий, пекучий. Лесику! Лесю! Лесику! Посміхнись до мами, ось прийшла до тебе. Мама не дасть тебе нікому, мама безумна, але мама серце своє вирве для тебе... Лесику, Лесику!.. (Припадає до нього з судорожною, жадливою любов’ю.)

Ганна Семенівна (підходячи до Корпія, що все ходив по хаті). Сину, роздягнися... Та чого ти такий?

Ко рній (машинально роздягаючись). Нічого, мамо... Все добре. Годі... Бог з ним...

Рита. Корнію! Іди сюди.

Корній підходить.

Рита (любовно, несміло). Подивись, зовсім твоє чоло... Навіть волосики так закручуються... Бачиш?

Корній киває головою і з тихою сумно-любовною посмішкою дивиться ва сина.

Рита. А ще через рік буде вилитий тато. Сядь тут, коло нього... Дивись, як він оченятками на тебе водить... Тихий же який він став! (Зі скорб'ю.) Чого ти, дитино, тиха така?! Що ти чуєш?

Ганна Семенівна. А, Рито, та не вигадуйте ви Бог зна чого! От напались! Раз у раз він такий тихенький...

Рита. Як він на тебе дивиться... Очей не зводить. (З ревністю.) Лесику! Маму вже забув? Лесику!.. Ні-ні, сміється... Сміється до мами! (Починає жагуче цілувати.)

Корній (одводячи її голову). Обережно, Рито, ти його душиш...

Рита. Я?! Душу?? Я душу?? О-о! А ти бачив, як кішка носить в зубах кошенят? Я малою завжди однімала, думала, що вона їх задушить. От так і я душу... (Припадає до сина.) От так і я душу. От так і я... Ти моє кошеня... Ти моє ведмежа маленьке... Ох, у мене серце розірветься!

Ганна Семенівна. Буде, Рито, хай він засне... Кладіть його в колиску. Недобре. Давайте сюди...

Рита. Ой, ні! Я ж так давно-давно не бачила його. Я сама його закачаю. Сама, на руках своїх. Сама в колиску покладу, сама нічку просиджу над ним. Сама, сама!.. Дитиночка спатоньки хоче? Моя біленька? Хоче, моя зіронька бліда? Зараз, зараз... О, бліда ж яка! Боже мій, Боже...

Ганна Семенівна. Та, розуміється, буде бліда в цих туманах та дощах... Тут і доросла людина без привички заслабне... Як вони тільки живуть тут, Господи? Швидше б уже вибратись звідси... (До Корпія.) Синку, ти вже не гайся з картиною, продавай її швидше, господь з нею, та їдемо...

Корній. Картину? Яку?

Ганна Семенівна. Та оту ж таки...

Рита (хапливо). Мамо, мамо. Не треба ж! Хай потім, не треба зараз!

Ганна Семенівна. Та чого ж потім? Треба ж уже...

Рита (хапаючи Корнія, що стає підійматись). Сиди, сиди! Мамочко, не треба... Я ж вам казала. Ідіть до себе, я хочу щось сказати Корнієві. Ідіть, мамо...

Ганна Семенівна (стискуючи плечима іде). Та до якої ж пори? Дитина он...

Рита. Мамо, мамо! Я сама, я сама...

Ганна Семенівна зітхає й виходить.

Рита. Чого ти такий, Нію? Чого? Ти ще не простив мені, ні?

Корній. Нічого, Рито, нічого... Що ж там прощати? Нічого нема... Нічого.

Рита. Ні, ти якийсь став інший... Ти всю дорогу мовчав, тут мовчиш. Що ти думаєш, скажи? Скажи все, я все зроблю, ну, скажи ж...

Корній. Та нічого ж, Ритонько... Нічого... Все це якось не так... Не так все це в нас... От і все...

Рита. Що ж не так? Що?

Корній. Ну, все оце... Якось ненормально...

Рита. Що ж тут ненормального? Що я люблю свою дитину? Хіба ж ти її не любиш?

Корній. Люблю... А, Рито, люблю... Тільки ми між собою. Та я не знаю... Не так все це. Не повинно так бути...

Рита. Що ж між нами?.. Може, ти мене вже не любиш? Ну, говори прямо! Говори.

Корній. О, ні, люблю... А-а, люблю так, що... І сам не думав, що так люблю. І Лесика, і тебе. І от... От це й незрозуміло й ненормально.

Рита. Та що ж ненормально? Може, думаєш, я не люблю тебе? Думаєш, зрадила тобі? Це думаєш?

Корній. Ні... Я вірю тобі.. (Хоче встати.)

Рита. Та куди ж ти? В чому ж річ?

К о р ц і й. В чому?.. Ха, в чому. Щось ще єсть... А, Рито, .тут ти мене не зрозумієш. Тут, я бачу, ти мене не зрозумієш. Ти мене не зрозумієш. І говорить не варто... А, не варто... Ні-ні.. (Хоче встати.)

Рита (не пускаючи).Та сиди ж, Нію... Чого ж я тебе не зрозумію? Мистецтво? Так?

Корній. Так, мистецтво.