Читаем Unknown полностью

-Підводься! – я встав. – Блискучі кинджали – це єгипетські тризуби, схожі на японські саї. Вартовий у ранньому віці обирає зброю, яка його приваблює, а я навчаю нею користуватися…

-І де ж мої кинджали? – здивувався, що вони ще не в мене. Ніколи не тримав їх у руках, принаймні в цьому житті, а з голови вони не зникали.

-Вони в замку, не хвилюйся так, з ними нічого не трапиться. Я їх тобі поверну, – заспокоїв мене Адам. – Ходімо покажу ще одну річ.

Я йшов за ним. Ми опинилися біля невеличкого замерзлого озерця. Берелі наказав йти на середину озера. Він зупинився, оглянувся і сів на лід, схрестив ноги, поставив лікті на вистовбурчені коліна, доторкнувся великими пальцями обох рук до вказівних, заплющив очі і ось так сидів. Що ж було робити, я повторив за ним.

-Спробуй віднайти місце, у якому тобі буде затишно, в якому б найменше огортало прагнення сили! – промовив він. – Не думай ні про що, лише про задоволення, яке зовсім не повинно стосуватися сили.

-Добре, – згодився.

Але як не намагався, у мене не виходило. Ми просиділи на озерці днів зо три ось так медитуючи, але ніякого місця, де б мене не переслідувала у думках сила, не знайшов. Проте я відчув, у чому полягає задоволення від медитації – ти лише наодинці з собою прагнеш віднайти свою сутність! Берелі казав, що поки не віднайду цього «безсилового» місця спокою, ми не будемо продовжувати. Тому так кожного разу по днів три протягом цілих двох місяців ми чи то медитували на гілці сосни, чи посеред озера, чи в підвалі його замку, чи навіть просто у льодяній воді озерця, занурившись у неї з головою. У воді чомусь було сконцентруватися найлегше: хоч ми й не дихали, але роздуми не залишали нас, вони ставали більш глибокими. Крім того, Берелі розповідав мені, що найкраще в безсмерті те, чого ти не помічав, коли був живим. «Наприклад, їжа для нас тепер не основне джерело енергії, але лише зараз можна насолодитися кожним шматочком обіду, не поспішаючи. Можна відкривати для себе кожного дня дещо, що ти не помічав, будучи смертним… Павука, який звив собі сітку в кутку кімнати. Можна спостерігати, як квіти вітають ранок й тягнуться до сонця, як падає роса, як пташки в’ють гніздо… Як вміють радіти люди й як вони вміють страждати. Саме тепер ти ніколи не втомлюєшся пізнавати світ, тобі дана така можливість, тому гріх нею нехтувати!» – казав учитель.

Я почав наслідувати Адама: отримував насолоду від снів, у які поринав ледь не кожні три дні. Бувало, ляжу на сніг та й качаюся по ньому, як маленька дитина. Заплющую очі й уявляю, як літаю між хмарами. Чого тільки не уявляв. Мене усе дуже цікавило, ніби я шестирічний хлопчик з купою питань про природу, людей, різні незрозумілі явища. Та Адам, так би мовити, знову повернув туди, звідки почалося моє безсмертя.

Одного дня ми з Берелі медитували на озері й зробили невелику перерву. Він неохоче розпочав свій монолог:

-Я знаю про вартових усе, ледь не кожне ваше життя, тому буде справедливо, якщо ви знатимете про хоча б одне моє. Я розповідав про нього попереднім шістьом учням, тому й тобі маю розповісти.

-Ти мене заінтригував!.. Так тяжко зітхнув! Тобі неприємно про це розповідати? Чи, я так гадаю, історія буде невеселою?

Побачивши, як обличчя вчителя зблідло, я замовк від раптової незручності.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Неотсортированное / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии