Unknown

І відразу ж перелякано позадкував. Перед ним стояв не хто інший, як лікар Ферріс. Ленґдон востаннє бачив його тоді, коли цей чоловік звивався на долівці базиліки Сан-Марко, судомно хапаючи ротом повітря. І ось він тут, у літаку, стоїть собі у бейсболці, прихилившись до перегородки. Його обличчя, змащене лосьйоном від сонячних опіків, має блідо- рожевий колір. Груди і торс перетягнуті бинтами, а дихання поверхневе. Якщо Ферріс справді хворий на чуму, то ця обставина чомусь абсолютно нікого не хвилювала. Ніхто не переймався тим, що він може поширити інфекцію.

— Ви... живі? — спитав Ленґдон, ошелешено витріщившись на Ферріса.

Той втомлено кивнув.

— Більш-менш живий. — Його поведінка різко змінилася, він поводився тепер більш невимушено й розслаблено.

— Але ж я гадав... — почав був Ленґдон та враз замовк. — Утім, я вже не знаю, що й думати.

Ферріс співчутливо всміхнувся йому.

— Вам довелося почути сьогодні багато брехні. Тому я подумав, що слід скористатися нагодою й вибачитися. Як ви вже, мабуть, здогадалися, я не працюю на ВООЗ і не їздив наймати вас до Кембриджа.

Ленґдон кивнув, уже надто втомлений, аби чомусь дивуватися.

— Ви, напевне, працюєте на Начальника.

— Так. Він послав мене надати вам із Сієнною термінову практичну допомогу... щоб ви могли втекти від спецгрупи.

Тоді мушу визнати, що ви добре впоралися зі своїм завданням, — сказав Ленґдон, пригадавши, як Ферріс заявився до баптистерію, переконав Ленґдона, що працює на ВООЗ, а потім допоміг йому та Сієнні втекти з Флоренції від вояків спецгрупи Сінскі. — Підозрюю, що ви й не лікар.

Чоловік похитав головою.

— Ні, але грав сьогодні саме цю роль. Моє завдання полягало в тім, щоб допомагати підтримувати вашу ілюзію, аби ви змогли якомога скоріше вирахувати, куди показує той проектор. Начальник вирішив будь-що знайти витвір Цобріста, щоб захистити його від Сінскі та її людей.

— І ви не знали, що це чума? — спитав Ленґдон, і досі занепокоєний химерним висипом на шкірі Ферріса та внутрішнім крововиливом.

— Звісно, що ні! Коли ви заговорили про чуму, я подумав, що то просто історія, яку вигадала Сієнна, аби ви мали мотивацію до дії. Тому я й підіграв. Я посадив нас всіх на потяг до Венеції... а потім... потім усе раптово змінилося.

— Як же ж так?

— Начальник подивився химерне відео, яке зняв Цобріст.

«Ще б пак!» — подумав Ленґдон.

— Подивився — і зрозумів, що Цобріст — безумець.

— Саме так. Начальник раптом зрозумів, у яку халепу влип Консорціум, і вжахнувся. Він негайно зажадав розмови з людиною, яка знала Цобріста найкраще, — із FS-2080, — щоб пересвідчитися, чи знає вона, що насправді витворив Цобріст.

—FS-2080?

— Вибачте, Сієнна Брукс. Саме такий код вона вибрала для цієї операції. Вочевидь, вона затята трансгуманістка. А Начальник не мав іншої змоги зв’язатися із Сієнною, окрім як через мене.

— Телефонний дзвінок у потязі, — пригадав Ленґдон. — Ваша хвора матір.

Так, та я не міг прийняти дзвінок від Начальника перед вами, тому й вийшов. Начальник розповів мені про відео, і мене охопив жах. Він сподівався, що Цобріст обдурив Сієнну, як і його самого, та коли я розповів Начальнику, що ви із Сієнною часто ведете розмови про чуму, а Сієнна навіть не збирається скасовувати своє завдання, він збагнув, що вона — спільниця Цобріста. Тому Сієнна враз перетворилася на мого супротивника. Начальник наказав тримати його в курсі стосовно вашого місцезнаходження у Венеції... і сказав, що висилає групу для її затримання. Агент Брюдер та його люди мало не схопили Сієнну в базиліці Сан-Марко... але їй вдалося втекти.

Ленґдон безтямно втупився в долівку, і досі добре пам’ятаючи гарні карі очі Сієнни, коли вона поглянула на нього перед тим, як втекти.

«Вибач, Роберте. Вибач за все».

— Вона — дужа й лиха, — сказав чоловік. — Ви, мабуть, не помітили, як вона напала на мене в базиліці?

— Напала на вас?

— Так, коли увійшли військові, я хотів був гукнути їм, щоб вони знали, де її шукати, але вона, напевне, інтуїтивно відчула, що я зібрався зробити. І вдарила мене основою долоні прямо в груди.

— Що?!

— Я навіть не второпав спочатку, що мене вдарило. То був якийсь спеціальний бійцівський прийом. Через те, що я вже мав великий синець, біль був страшний. Лише через п’ять хвилин я зміг перевести дух. А Сієнна затягнула вас на другий поверх, перш ніж свідки встигли розповісти, що насправді сталося.

Отетерілий Ленґдон враз пригадав літню італійку, яка закричала на Сієнну: «L’hai colpito al petto!» — й енергійно тицьнула кулаком у власні груди.

«Не можна! — відповіла Сієнна. — Від штучного дихання він помре! Ви лишень погляньте на його груди!»

У хаосі, що вибухнув тоді довкола, Ленґдон на це навіть уваги не звернув.

Ферріс болісно всміхнувся.

— Як ви вже, мабуть, чули, Сієнна Брукс — вельми кмітлива особа.

Ленґдон кивнув. «Не лише чув, але й бачив».

— Люди Сінскі привезли мене назад на яхту й зробили перев’язку. А Начальник наказав летіти разом із вами для надання необхідної інформаційної допомоги, бо ви — не єдиний, хто провів сьогодні багато часу із Сієнною Брукс.

Ленґдон кивнув, вдивляючись у висип на шкірі Ферріса.