Unknown

Та іронія полягала в тому, що саме пристрасть венеціанців до заморських розкошів і призвела до занепаду: убивча чума добралася до Венеції з Китаю на спинах пацюків, що ховалися в трюмах торговельних суден. Та сама чума, яка знищила неймовірну кількість людей у Китаї — дві третини населення, — прибула до Європи й швидко винищила кожного третього — молодих і старих, багатих і бідних.

Ленґдон читав розповіді про те, яким було життя у Венеції під час спалахів чуми. Через брак чи відсутність суходолу для поховання померлих роздуті трупи плавали у каналах, і там, де їх накопичувалося багато, жителі міста тяжко працювали, мов сплавники лісу, проштовхуючи тіла далі в море. Волати до Бога було марно: схоже, ніяка молитва не вгамувала б осатанілу чуму. Коли представники міської влади здогадалися, що причиною є пацюки, було пізно, але у Венеції таки прийняли указ, згідно з яким усі кораблі, що заходили в місто, мали відстояти на якорі подалі від берега аж сорок днів, перш ніж їм дозволялося розвантажуватися. І донині число «сорок» — італійською quaranta — є похмурим нагадуванням про походження слова «карантин».

Коли їхній човен промчав іще один вигин каналу, нарядний червоний навіс, що показався з-за повороту, тріпочу- чи під легеньким бризом, відволік увагу Ленґдона від похмурих думок про смерть і зосередив її на елегантній триповерховій споруді, яка забовваніла ліворуч.

CASINO DI VENEZIA: AN INFINITE EMOTION

(Казино Венеції: нескінченні емоції)

Хоча Ленґдон не до кінця розумів сенс цього рекламного транспаранта, він знав, що цей надзвичайний палац у стилі Ренесансу був частиною венеціанського міського ландшафту ще з шістнадцятого сторіччя. Колишній приватний особняк, що згодом перетворився на богемний гральний зал, відомий тим, що саме тут тисяча вісімсот вісімдесят третього року знаменитий композитор Ріхард Ваг- нер упав замертво від серцевого нападу невдовзі після того, як завершив оперу «Парсіфаль».

Праворуч, за казино, на рустованому фасаді висів іще більший рекламний плакат, цього разу темно-синій, і на ньому виднівся напис: СА’ PESARO: GALLERIA INTER- NAZIONALE DARTE MODERNA (Ка’Пезаро: Міжнародний музей сучасного мистецтва).

Багато років тому Ленґдон там бував і бачив шедевр Гус- гава Клімта «Поцілунок», орендований із Відня для показу. Сліпучо-яскравий стиль Клімта, у якому зображені двоє закоханих, збурив у Ленґдона жагучу цікавість до творчості художника, тому професор і донині віддавав належне цьому музею за те, що той на все життя прищепив йому пристрасть до модерного мистецтва.

Канал розширився, і Мауріціо додав газу.

Попереду забовванів знаменитий місток Ріалто, розташований на півдорозі до п’яца Сан-Марко. Коли вони наблизилися до моста і от-от мали проскочити під ним, Ленґдон поглянув угору й побачив самотню нерухому постать біля поруччя, що вдивлялась у них згори з похмурим виразом обличчя.

Те обличчя було і знайомим.... і лячним.

Ленґдон інстинктивно відсахнувся.

Сірувате й видовжене обличчя мало холодні мертві очі й довгий, схожий на дзьоб ніс.

Та щойно човен промайнув попід зловісною фігурою, як Ленґдон збагнув, що то був турист, який красувався у своїй недавній покупці — чумній масці, які сотнями продаються щодня на базарі Ріалто.

Однак сьогодні та маска видавалася якою завгодно, але не кумедною.

розділ 69

Майдан Сан-Марко розташований у крайній південній точці венеціанського Гранд-каналу, де захищена протока виходить у широке море. Над цим вельми пожвавленим і тому небезпечним водним перехрестям бовваніє аскетична трикутна фортеця Догана да Мар — контора морської митниці, сторожова вежа якої колись охороняла Венецію від вторгнень іноземних загарбників. Нині вежу замінили масивним золотавим глобусом і флюгером у вигляді богині удачі — мінливі морські вітри безперервно змінюють напрямки, слугуючи морякам, які вирушають у далеке плавання, нагадуванням про непередбачува- ність долі.

Коли Мауріціо скерував свій лискучий прудкий човен до кінця каналу, перед ними розгорнулося зловісне море з хаотичними «рубаними» хвилями. Роберт Ленґдон уже не раз подорожував цим маршрутом — правда, головним чином на значно більших теплоходах вапорето, — але однаково занервував, коли їхній водний лімузин засіпався на неспокійних хвилях.

Щоб добратися до пристані біля майдану Сан-Марко, човен мав перетнути обшир лагуни, води якої були забиті сотнями всіляких суден — від розкішних яхт і танкерів до приватних вітрильників і великих прогулянкових лайнерів. Ленґдону здалося, що вони виїжджають зі спокійної сільської дороги на широченну восьмирядну трасу.