Unknown

Знаючи ментальність польської шляхти, можна признати, що вона з великою неохотою погодилася б на таке рішення. Ні одна з угод, підписаних з козаками, не йшла аж настільки далеко, за виключенням гадяцької, в якій, і справді, давалася обіцянка нобілітації запорізької старшини та кілька сотням найбільш заслужених козаків з кожного полку. Польська і литовська шляхта заздрісно стерегла власні привілеї і, скоріш за все, не погодилася б на поповнення шляхти на півтора десятка тисяч молодців. Однак, розмірковуючи над цією проблемою, яка, можливо, розв'язала б польсько-козацький конфлікт, я не міг відмовити собі порівняння угод з козаками з актами польсько-литовської унії, а перш за все, з постановами, прийнятими в Городлі в 1413 році. В силу тієї унії, польські шляхетські роди прийняли та надали свої герби сорока семи родам литовських бояр. Мене ж дуже сильно нуртувало питання, а чи литовські бояри в 1414 році так вже сильно відрізнялися від запорізьких козаків середини XVII сторіччя, що надання їм шляхетства було цілком неможливою справою? Допуск до польських гербів литвинів, які тільки в 1385 році прийняли християнство, був рішенням досить незвиклим для Європи на схилі середньовіччя. Приймаючи таке рішення, польська шляхта збудувала підвалини під наступну Річ Посполиту та її міць. Так чи не могла вона зробити того ж самого в середині XVII сторіччя? Принципіальне питання полягає на тому, а чи литвини XV сторіччя сильно відрізнялися від козаків? Зрозуміло – запоріжці підіймали бунти та повстання, мордували шляхту, однак литвини, починаючи з ХІІІ сторіччя, так само нападали на Королівство Польське, хапали полонених, палили села та міста. Одною з постанов кревської унії, зрешта, було звільнення всіх польських бранців, що перебували в Литві. Однак, незважаючи на все це, литвини одержали герби та привілею польської шляхти.

Однак, литовські бояри, скаже хтось, були відповідністю європейського лицарства, і, тому, польська шляхта, в якомусь сенсі, надавала герби рівним собі. Тимчасом, в більшості своїй, козаки виводилися з плебсу та простого народу і міщан. Саме тому панове-браття і не могли надати їм власних привілеїв.

На жаль, це не є до кінця правдою. Литовський боярин XV сторіччя не був відповідністю лицаря, оскільки він був залежним від власного князя. Тільки наступні унії доконали перенесення в Литву прав та привілеїв польської шляхти, а бояри, в результаті цього, зробилися таким самим лицарством та шляхтою, як поляки. Але під час унії в Городлі вони такими не були, подібно тому, як козаки не були шляхтою.

І, врешті, найбільш важлива справа: литвини тільки-тільки вийшли з язичництва, оскільки хрещення Литви відбулося в 1385 році, за 28 років перед тим, що трапилося в Городлі. Багато з тих, хто приймав на свої щити польські гербові знаки, народилися, не знаючи знаку хреста; велика частина з них ще довгі роки залишалися язичниками. На відміну від них, козаки, які не грішили релігійністю, в більшій своїй частині визнавали православ'я, хоча у деяких віра була аж надто поверховою. Але язичниками вони не були, виключаючи все ж язичницьку, грішну схильність до горілки.

Що ще відрізняло козаків від литвинів? Культура? Не ображаючи литвинів, сумнівно, щоб на переломі XIV та XV сторіч вони в масі своїй знали лицарські звичаї, до того ж у них і не було таких прав, як у західноєвропейських лицарів. Що до козаків, то треба розуміти, що в більшій своїй частині вони були грубіянами та невігласами, виконували демократію та політику шаблі чи кулака, але їм не можна відмовити у специфічному почутті честі, а ще того, що більша частина козацької старшини переймала звичаї польської шляхти. Але ж загалом вони не дуже відрізнялися від литвинів.

Тому велика шкода, що в середині XVII сторіччя шляхетства козакам не надано, оскільки, можливо, нова унія, що утворювала одночасно наступну частину Речі Посполитої – Князівство Руське – врятувала б шляхетську державу та дозволила б поконати Москву, яка робилася все могутніша. Звісно, укладання такої угоди вимагало б від наших предків зміни ментальності та подолання станових поділів. Однак, на подібний великодушній жест вже вирішилися ж прапрадіди польської шляхти, надаючи власні герби та привілеї литвинам. І дуже погано сталося, що такого жесту забракло через 250 років після городельської унії.

Відповідаючи на всілякі питання, попереджуючи сумніви, які з'являться в голові уважного читача, ми дійшли в кінці кінців до останнього питання: а чи прагнув Ян Казимир, вибраний в 1649 році в королі Речі Посполитої, в 1652 році до знищення коронної армії? Чи бажав він залучити на її місце іноземні загони, щоб провести в Речі Посполитій державний переворот і впровадити абсолютну королівську владу, як у Франції чи Англії?

І знову відповімо згідно з історичною правдою: жодні джерела не говорять про таку поведінку короля. В 1652 році повелитель відраджував Калиновському розпочинати війни з козаками та загороджувати Хмельницькому дорогу до Молдавії.

Однак, знову залишаються непрямі докази…