Unknown

– Ти оголосив полювання на побратима, – його тіло почало вкриватися блискавками. – Ти розв'язав війну, яка знищила в'язницю для істот, які становлять небезпеку для існування нашого царства.

Блискавки ставали все яскравішими. Голос його ставав все голоснішим і грубішим.

– Ти сприяв руйнуванню Меридіана.

Очі його наповнили блискавки, а голос перетворився на безліч голосів різних тональностей. Здавалося, безліч людей говорили одночасно.

Алексіос підійшов до Олівія і зупинився.

– Ти намагався вбити мого кращого друга.

Він поклав свою руку на голову архангела і потужний розряд блискавки пройшов через тіло Олівія.

– Я, Алексіос, архангел відтепер, оголошую тебе винним в бідах людських і бідах Пекла. Та позбавляю тебе найдорогоціннішого – твого життя.

Тією ж рукою, що тримала голову ворога, він зробив різкий поворот і звернув Олівію шию.

Мертве тіло впало на землю.

– Він убив демона, – тихо промовила Діана. – Як він це зробив?

– Демони ж не можуть... – перелякано сказав Архіронадіїл. – Демони не можуть...

– А тепер ти, – безліччю голосів мовив Алексіос.

Повільні розмашисті оплески перебили їх.

Всі подивилися в бік, з якого вони долинали.

– Браво, маестро, – сказав Самаель. – Ви зруйнували для себе міцну перепону.

– Стародавні ангели і демони, хвала вам! – закричав Архіронадіїл. – Я допомагав Найсильнішому звільнитися і ви повинні...

– Замовкни, мерзото, – Самаель подивився на нього і той одразу ж перетворився на попіл. – Ми нічого тобі не повинні. І так, де ваш бос? Сховався мабуть десь у палацах Пекла. Ну, нічого, ми ще до нього доберемося.

У небі дуже голосно загримів грім. З-за рогу зруйнованого багатоповерхового житлового будинку вийшов високий чоловік з витягнутим овальним обличчям.

Сліди його на землі горіли червоним полум'ям.

– Ми не знайомі, новий король Пекла, ім’я мені Самаель.

– Мені начхати, – відповів Лавкрафт.

Він зробив крок і один із стародавніх запалав червоним вогнем. Він зробив другий крок і ще один загорівся також. Повітря заповнили несамовиті крики шаленого болю і запах горілої плоті.

– Пішов геть, – прошепотів Його Величність.

– Боюся, ти не зрозумів. Зміна закінчена. Здай значок, шериф.

Лавкрафт зробив ще один крок і третій древній опинився у вогні. Перші два вже перетворилися на жменьки попелу.

– Ясно. Чекай скоро в гості, дідугане.

Стародавні зникли.

У той же час зник і володар Пекла.

До Алексіоса підійшла Діана.

– Ти як?

– Нормально, дитинко, – весело і невимушено своїм рідним голосом відповів той.

– Що ж, вітаю тебе, – сказав Ден. – Ти заслужив.

– Дякую, my friend. Я такий радий, що ти живий, – він ще раз обняв товариша. – І що б ти знав, я через тебе стільки серій «Теорії великого вибуху» пропустив. Довелося чимось час забивати і переглядати «Дві з половиною людини». Ештон Катчер все-таки не Чарлі Шин.

Вони засміялися.

– Слухай, братику, мені треба ще пару справ зробити, – він опустив очі до землі. – Поховання Калдера... і знайти Сіцилію.

– Не переживай, Денні-бой, я піду з тобою.

– Я думаю, ми всі підемо, – сказав Ль'от. – У нас з'явилося багато роботи. Треба ще стількох тварюк перебити.

– Згоден, здорованю.

– Я думаю, такої роботи вистачить на всіх, – сказав Леттерхаус. – Агентство Б.О.Г. до ваших послуг.

– А ти, Кайоші, – звернувся до самурая Алексі. – Ти з нами?

– Ми робимо те, що накаже Орден. Можливо, ще зустрінемося, демоне.

Найманці пішли.

– Архангел, я попрошу. Бережи себе, Едано. Прокляття Атока так просто тебе не відпустить! – кричав їм у слід Лексі. Потім звернувся до Мері і Діані. – А ви чим займетеся, відьмочки?

– Не знаю, відповіла Мері. – Лімб зруйнований. Меридіан в руїнах. Відбудуємо його тут, напевно.

– Ну, в такому разі, до зустрічі.

– Всі чули вибухи? І смарагдові спалахи не до добра, – сказав Ль'от. – Ймовірно, ці тварюки з'явилися по всьому світу. Як нам діяти? Розділитися?

– Ми підключимо всі наші філії, – сказав Леттерхаус.

– Думаю, почнемо рятувати світ звідси і подивимося, куди нас заведе ця війна, – запропонував Лексі.

– Згоден, – сказав Маджид. – Ну, що ж, в дорогу. Займемося тим, що я так ненавиджу – порятунком людей.

Кінець першої книги...

P.S.

По-перше, ця книга присвячується моїй родині, яку я дуже люблю.

Безмежна вдячність мамі за терпіння.

Безмежна вдячність рідній сестрі Насті за за поради та неосяжну важку роботу над україномовною версією роману.

Дякую Олексію Переметному за те, що надихнув мене на створення Алексіоса. Без тебе я б навряд чи придумав цю історію.

Дякую Анатолію Товстенку за те, що надихнув мене на створення Ль'ота.

Дякую Роману Лизуну за гарну пентаграму, яка вкрашає обкладинку книги.

Дякую Зої Сільченко за допомогу з івритом. Без тебе я б написав якусь нечитабельну нісенітницю (тут має бути смайлик).

Дякую Роману Кудрі та Анастасії Усенко за нескінченні партії в “Rummy”. Шкода, що ви завжди програєте (тут теж має бути смайлик).

Дякую Сергію Худобі за допомогу у розумінні персонажа під час створення Тіро.

Дякую Артему Хоменку за те, що цінує мою творчість.

Дякую Дмитру Желнінському за цікаве зауваження з приводу одного з убивств. Стало дійсно краще!