Unknown

В цей момент Даніель замахнувся томагавком Ль'ота і з усієї сили вдарив по пісочному годиннику. Павутина тріщин прикрасила скло, але воно не розбилося.

– Друже, що ти робиш?

Ден не слухав його і замахнувся вдруге, але Калдер перехопив його руку.

– Що ти робиш, друже?

– Я дуже довго чекав цього моменту, щоб мені завадив якийсь кровопивця, – злим тоном сказав Даніель і вдарив Калдера томагавком в груди.

Вампір впав, стікаючи кров'ю з відкритої рани.

– Як я не відчув тебе?

– Заволодіти розумом людини не складно, – говорив Ден. – Твоя кров була перешкодою, але савіри впоралися зі своїм завданням.

Калдер піднявся на ноги.

– Я не дам тобі вибратися, чарівник. Навіть ціною життя мого друга.

З усією сили Калдер вдарив Даніеля в груди, потім вихопив з його рук томагавк і завдав кілька ударів по руках і ногах. Ден перехопив зброю.

– Ти слабкий, вампір. Проти мене ти ніщо. Це усього лише тіло, яке помре від ран. А я буду існувати вічно, – говорив Харахті в тілі Дена, що спливало кров'ю.

Даніель змахнув рукою і кістки в шиї Калдера хруснули, після чого він одним рухом руки вирвав його серце і швирнув тіло в пісочний годинник, розбивши скло.

Годинник вибухнув, вивільнивши стовп смарагдового світла в небо.

Закривавлені скалки посипалися на землю.

– Так! – кричав чарівник. – Збулося сказання! Я вільний!

Тіло Дена впало на землю поряд з Калдером.

Із розбитого годинника вийшов Харахті і неспішно пройшов повз супротивників до виходу з ущелини.

#

Калдер відкрив очі. Ось і вони, останні миті його життя.

Вони провалили свою місію. Де він помилився? Чого він не врахував?

Тіло Дена лежало поряд.

Вампір карав себе за те, що втягнув його у все це. Звичайна людина. На що можна було розраховувати? Хто міг подумати, що старий чарівник так розвинувся, що навчився переміщувати свою свідомість. А дурний вампір сам привів людину на заклання і наклав на себе руки.

Лімб несамовито трясся. Скелі руйнувалися, обсипаючи величезними каменюками землю.

Калдер помітив дихання Даніеля.

«Живий», – подумав вампір. – «Треба дати йому своєї крові. Врятувати. Самому все одно вже не вийде покинути Лімб живим».

Він не міг поворухнутися. Вічне життя покидало його. Але бажання врятувати друга перемагало.

Калдер підповз до Дена і приклав свою руку до його губ.

– Пий... - ледь чутно прошепотів він. – Пий...

Очі його закрилися. Дихання зупинилося.

Місія закінчилася.

#

Алексі стояв в одному з численних київських дворів. Ніч була пізня і ліхтарі, як і в багатьох подібних двориках, не світили. Шість нешироких бетонних стовпів, приблизно в два метри заввишки, височіли з-під землі. Вони були старі, обшарпані і розмальовані графіті.

Демон креслив старі кельтські візерунки для заклинання кров'ю Бехора.

Ззаду почувся шум.

– Привіт, демоне, – неголосно сказав Дубаку.

– Хлопці, ви живі, – радісно, але напівпошепки сказав Алексі. – Ядуже радий цьому.

– Чого не скажеш про Атока, – сказав Маджид.

– Так, шкода його. Але зараз немає часу сумувати за полеглими. Потрібно закінчити розпочате.

Намальовані символи засвітилися. Зелене полум'я охопило кожен стовп.

Всередині з'явився Олівій.

– О, як несподівано, – сказав він. В тоні його голосу чулися нотки сарказму. – Непогане закляття. Все-таки, ти на щось здатний, Алексіосе. Пишаюся тобою. Довго ж ти протримався в живих. Як добре, що я буду споглядати твою смерть, – архангел озирнувся. – І Генерали Давнини тут? Не найгірший варіант щоб закінчити такий довгий життєвий шлях. А де третій?

– Замовкни, бісе, і здохни, – закричав Дубаку і випустив в нього свої ланцюги.

– Арк, Брон, фас!

З темряви вискочили великі чорні пси і напали на Дубаку. Він перенаправив ланцюги на них і контратакував.

– Невже у всесвіті є хоч один варіант того, що я не передбачив хід твоїх думок, Алексіосе?

Маджид підійшов ближче до Олівія. Його руки вкрилися полум'ям.

Позаду з'явився Архіронадіїл.

– Привітулі, – сказав він і відкинув Маджида в сторону.

Смарагдове сяйво меча і сокири розсікли темряву ночі.

– Тепер тобі не втекти, біс! – закричав Моро, дістав свій меч і кинувся на Лексі.

Демон зник і з'явився за його спиною, але автоматна черга перервала його план.

– Здохни, мерзото! – Едана стріляла, поки не закінчилися патрони.

– Кулі? Серйозно? Ви ж, начебто, профі, – сказав Алексі. – А тобі, найманко, варто перебувати подалі від електрики.

Демон змахнув рукою, через що високовольтні дроти полетіли вниз. Едана відскочила в бік. Десь недалеко почулося виття сирен.

Моро обернувся і вдарив демона мечем.

Краплі демонової крові окропили обличчя найманця.

– А ось це вже щось цікаве, – посміхнувся біс.

Дубаку обхопив ланцюгами пекельного пса Брона і жбурнув його в Моро, зваливши того на землю. Другий пес – Арк – вчепився своєю пащею генералу давнини в ногу.

– Тобі кінець, демоне! – кричав Курд. – Вам усім кінець!

Маджид піднявся і спрямував вогонь на вікінга.

Лютий здоровань кричав від болю, прикриваючи обличчя обпаленими руками.

– Цікаве видовище, – спокійно сказав Олівій, дивлячись на все це.

Едана дістала два подібних до серпів ножі і кинулася на демона. Моро відкинув пса і теж кинувся на демона з іншого боку.