Ціна

- Яка чудова одностайність, - зааплодував Мертель. — А я й не знав, що пан радник теж таварішч. При нагоді червоне шило вилізло з мішка!

- А у вас з голови ніколи не вилізе патріотичне мило з повидлом, які затьмарюють ваш розсуд, навіть не розум! – відгавкнув Малевич. – Я не комуніст, навіть не соціаліст чи прихильник будь-яких лівих, але тут це не має жодного значення. Тут значення має те чи інше відношення до договорів із гестапо. Тільки я не докладу рук до цієї не надто богоугодної справи!... Так, правда, я хотів дискутувати, переконувати колег, але бачу, що все це не має сенсу. Та й болісно – адже вже друга година ночі, а мені ще треба відпочити.

Скрипнув третій стілець, що відсувається від столу – стілець лікаря.

- Мене теж не переконали, пане адвокат. Вибачте, пане граф... І прошу нас не вмовляти, що, покидаючи ці збори, ми прирікаємо професора Стасінку на смерть, бо це демагогія!

Четвертим піднявся Брусь і звернувся до Кортоня і Мертеля, пронизуючи другого поглядом, в якому відчувався виклик:

- Прошу не переконувати нас виявити свої патріотичні обов'язки, шановні ватажки збройних сил Лехістану! Слова вже не вплинуть, а на ваші завуальовані погрози мені начхати!

- Ой, який ви хоробрий, пане магістр! - з похмурим глузуванням промовив Кржижановський. - Але, на мою думку, втеча від відповідальності завжди властива боягузам!... Ну, скажіть-но, панове втікачі - чи бачите ви якийсь інший - крім обміну - шанс на порятунок цих чотирьох?

- Мабуть, такий шанс є… - без особливої ​​впевненості заявив Малевич.

- Слухаємо вас, пане раднику, уважно слухаємо.

- Потрібно твердо заявити цьому Мюллеру, що в гру входить лише викуп чотирьох заручників, без того, щоб вказувати когось іншого на їх місце.

- Капітан Мюллер не погодиться на це, – заявив граф. – Він говорив чітко, що без обміну трансакції не буде, як не буде жодного договору.

- Він не погодиться?... Якщо він не погодиться, тоді вісімдесят тисяч доларів підуть повз його носа! Думаєте, він не вміє рахувати? Начебто він настільки дурний, щоб махнути рукою на такі гроші?

- Зрозуміло, що ні! - зрадів Годлевський. - Мюллер не ідіот. Від такої здобичі нізащо не відмовиться!

Бартницький теж так вважав:

- Можливо, що це і не зовсім так, як двічі по два – чотири, але дуже ймовірно.

- Я теж так вважаю! - підійшов Клос. - Мюллер погодиться, напевно погодиться!

Перспектива виходу з честю розслабила обличчя. З дедалі більшої кількості очей виходило полегшення. Кржижановський був дещо збентежений, але не протестував:

- Що ж, коли ви, панове, так вважаєте... А ви, пане граф?

- Я підкорюся будь-якому рішенню, яке ви, панове, приймете - для цього я і запросив вас до себе додому. Але я маю умову – рішення має бути схваленим одноголосним.

- Це може бути складним, - стурбувався Клос.

- Так, але я хочу мати одноголосний вердикт.

- Чому це складно? - спитав Брусь. - Для цієї пропозиції ніяких заперечень бути не може, вона найкраща.

Хануш, погоджуючись, кивнув головою. Кржижановський звернувся до Седляка, єдиного дисидента, який все ще не висловив схвалення.

- А ви, пане начальник? Чи подібна пропозиція чимось вам не підходить?

- Та ні, ідея хороша... Треба було з неї і починати, і ми зекономили б купу нервів і дурних слів, пане меценас.

- Тоді прошу до столу, виконаємо формальності, - почав диригувати Кржижановський. – Голосуватимемо.

Магістратор, лікар, ювелір та начальник пошти повернулися до столу та посідали.

- Голосуватимемо, піднімаючи руки. Хто за…

Не встигли вони підняти руки, як господар перервав адвоката:

- Хвилинку, панове, я забув вам повідомити про щось важливе. Хочу попередити, що якщо концепцію пана радника Малевича буде проголосовано, то я її, напевно, виконаю. Втримати мене вже нічого не зможе!

- Але ж ніхто з нас у цьому й не сумнівається, пане граф, - сказав Хануш.

- Не знаю, чи добре ви мене зрозуміли, пане лікарю. Я попереджаю, що якщо ми за цю пропозицію проголосуємо, її буде виконано обов'язково.

- Що це означає: "обов'язково"? – стурбувався Брусь.

- Це означає, що, незважаючи на всі наступні об'єктивні явища або ваші заяви. Якби хтось із вас з якихось причин відмовився згодом від свого голосу – буде пізно, бо я виконаю те, за що ми всі проголосуємо.

- Але чому б хтось хотів забрати свій голос? – спитав Брусь, озираючись на всі боки. – Якщо все вдасться, ми врятуємо чотирьох людей, не плямуючи власної совісті – чи може бути щось найкраще в цій ситуації? Аби тільки Мюллер погодився.

Годлевський в ентузіазмі ляснув себе по коліна:

- Ясний перець, боятися нема чого! Я погодився б і за половину цієї суми!

- Тоді голосуємо, панове! - оголосив Кржижановський. – Хто приймає пропозицію пана радника Малевича – хай підніме руку!

Тринадцять рук піднялося над головами. Кржижановський подякував усім учасникам і резюмував:

- Рішення прийнято, панове! Слава Богу! Я вже сумнівався, що ми знайдемо спільну платформу…

- Камінь із серця! - зрадів Клос. – Панове, за це треба випити!

Разом із Годлевським схопив графин, наповнив всім чарки та чекав, коли граф чи адвокат скаже тост. Тим часом Станьчак повідомив сумно: