Циклон

— Малюпусінький каже, що тебе треба підредагувати.

— О! В чому саме? — Дівчина грайливо оглянула. себе, струнконогу.

— Неправдоподібно великі очі. І неправдоподібно блакитні.

— Дякую за ранковий комплімент. Я так їх рідко чую від тебе, Сергійку.

— Не комплімент, а лиш робоче уточнення. Помічено неправдоподібність. Відхилення від норми.

— Не знаєш чому? Спеціально для твоїх крупних планів… Хочеш, після сніданку підем на луки? Там, кажуть, з'явилось коняче поповнення завдяки турботам Ягуара Ягуаровича.

— Ягуар… Ну й прозвиська ж ти людям вліплюєш, — глянувши на Сергія, зауважив Пищик. — І дивно, що Ягуар пасі і не ображається.

— Бо мислитель, — сказав Сергій. — По-моєму, він замаскований геній. Це ж він недавно видав афоризм, який я викарбував би на воротях нашої студії: «Круглі колоди носимо, а квадратні качаемо»…

Підійшов до річки ще цілий гурт фільмотворців на чолі з Головним, якому Ягуар Ягуарович саме щось запальне доповідав на ходу, тягнучись через плече аж до вуха. Ярослава не могла стримати усмішки, дивлячись, як виказує темперамент цей милий їхній Ягуар Ягуарович, годувальник і діставальник, людина, для якої не існує в житті неможливого. Він, здається, тільки тим і живе, щоб кинути себе на якесь завдання, щоб роздобути з-під землі, щоб і з свого боку в будь-який спосіб, а теж прислужитися високому мистецтву. Скажіть, що потрібен для фільму слон, — і назавтра побачите бенгальського слона, що пасеться отам понад Бистрицею.

— Якщо треба, можу домовитись додатково про коней із цирку, — говорив Ягуар Ягуарович до Колосовського. — Розумні, дресировані, все вміють: лягати, вставати.

— Мені таких не треба, — відсміювавсь Колосовський. — Досить оцих, що ви добули: звичайних, працею затяганих шкап.

— Мав клопоту… Зараз легше дістати гладких, циркових або іподромних, аніж лазаретних… І взагалі коня витискає техніка. А ми допускаємо, що він мовчки, не оцінений сходить зі сцени життя.

— Маєте рацію, Ягуаре Ягуаровичу! — гаряче підтримав його Сергій. — Якого друга втрачає людина! Сама приручила, сама виховала, і тепер… З усіх створінь природи — вірніш, природи й розуму людського — кінь створіння, по-моєму, найкрасивіше. Не кажу вже про роль конячої особи в історії. Чого варті всі ваші тамерлани та наполеони без коня? Він законний співавтор усіх їхніх подвигів, для мене, правда, сумнівних… Кінь був вірним товаришем і козакові в поході, і якому-небудь ідальго іспанському, що під сталевими латами ніс образ своєї прекрасної дами серця!.. Анаша червона кіннота! Оті тупоти в степах! Я певен, що кінь знає'хвилини натхнення. Скільки в ньому пластики, артистизму! Скільки дужої грації, коли повітря рве на льоту копитом, а груди та стегна м'язами грають…

— Одне слово, геніальне створіння, — підкольпула Ярослава Сергія.

— А що? Побачиш, крім твоїх вій, я дам на весь екран також прекрасні кінські очі у їхньому розумі, у відданості людині. Хай побачать сноби… Хай подумає господар планети: кого я втрачаю…

Всі задивились на річку, вже денну, сонячну. Шумить вода, хвиля світла мерехтить, виграє течія. Луки рутвяно зеленіють. Небо велике.

Ярослава, розчулившись, поклала Пищикові руку на плече:

— Редакторику, любий, не скорочуй тільки небо оце! 1 річку не редагуй, і луки…

— Редагують уже, — буркнув Сергій і, звертаючись до художника-декоратора, кивнув на розкинутий перед ними ландшафт: — Хіба ж не в стані натхнення природа була, коли творила нам вічну оцю декорацію світу?

Ярослава, пекваїюм ступаючи з каменя па камінь, пішла вздовж течії донизу і, не доходячи містка, зупинилась, і Сергій, мабуть, пошкодував, що нема з ньому камери: так виграшно стоїть освітлена сонцем дівоча постать на камені, дивиться на воду в задумі, наче нитає: «Що ж всетаки закодовано в тобі, в твоєму мигтючому бистроплинному світлі?»

Глава VIII

Двоє луками йшли, як діти цього неба й цього рутвянолеленого підбескидського літа. Метелик синій летів, мов трансатлантичний лайнер: рівно, спокійно — понад своїм океаном квітучим.

— Кожна нова книга повинна бути як сповідь, — казав він до неї. — Кожен новий фільм — як заповіт… Вкладай себе до кінця, до вичерпу… По-моєму, в цьому вся суть…

Квітують луги! І коні, що вночі, здавалось, були всі однаково темної масті, тепер, під рефлектором сонця, стали гнідими, вороними,' буланими… Деякі для зйомок уже не згодяться: віднаслись, стегна лисняться, перекочуються м'язи під шкірою. Треба буде вибракувати гладких — вони не для фільму. Інших доведеться підмалювати. Накласти конячий грим. Щоб були дохляки. Закошлатілі, худоребрі. Щоб рани гноїлися, як у т и х… Подіставали, поназганяли звідусіль їх, щоб був лазарет. Різні вдачею: ласкаві в, довірливі. Є хитрі. Підходиш, а воно прищулює вуха, і око, звузившись, блиснуло білком — сердиться. Інше, старечо вгнувшись хребтиною, стоїть у своїй конячій зажурі, і очі сумовито дивляться па тебе: зовсім бузкові!.. І всі чомусь попутані, хоча куди їм звідси тікати? Пута — з фабричної брезентової стрічки…