Трохи пітьми

– …тоді ми повинні підготуватися. Але дозвольте, я вам трішки розкажу про саму терапію. Ви вже вибачте, що я не професіонал – поясню, як розумію. Отже, є у людини такий ресурс, що дає доступ до певного стану. Я називаю цей стан шаманським екстазом, або ясним розумом. Я придумав йому назву, коли сам пережив цей стан після смерті матері. А потім виявив, що багато хто подібний термін вже використовує. Воно й не дивно, все ж бо йде звідси, – Алік постукав себе по чолу, не знати що маючи на увазі. – Екстазу можна досягти багатьма шляхами. І танцем, і молитвою, і співом, і навіть через шок чи біль. Розумієте? Це дуже своєрідний, виразний стан. Не глюк, а ясність. Вона гоїть рани. Чим довше ти в ній перебуваєш, тим глибші рани можливо зцілити. Розумієте, друзі, зцілення себе – це наче приведення всіх частин себе до загальної згоди. Чи до спільного знаменника, Йостеку, якщо вам це милозвучніше.

– Так шо, проводимо сьогодні сеанс чи нє? – ставить Лорна питання руба. – Хто не сцить? Шо скажеш, Гемор?

– Я? Ні, ні. Я в це не вірю.

– А ти, замориш? – питає вона у Жанни. – Давай, не ламайся.

Жанна мнеться, але видно, що Лорні пощастить схилити дівчину.

– Давайте я теж спробую, – вирішую я.

– І я теж хочу, – каже за мною Віка. Алік дивиться на нас і ніби щось оцінює.

– Всім заразом не вийде. Будемо по черзі. Але майте на увазі таку річ. Хоч я буду працювати з кимсь одним, задіяними виявляться всі. Навіть ви, Йостеку. Шкода, правда, що ці слова ви зрозумієте лише в кінці. Проте доводжу це до вашого відома, друзі, щоби всі були готові до несподіванок.

Жанна зразу знебарвлюється, а Віка питає:

– А які можуть бути несподіванки? Алік бере у руки Вікину долоню й каже:

– Несподіванки можуть бути всякі, лапко. Наприклад, зрине на поверхню болючий спогад. Чи навіть цілий пласт спогадів. Або хтось із присутніх зрозуміє щось дуже важливе…, і на цьому фоні вирішить укошкати інших – за їхню, пробачте, туподоходячість. Між іншим, часто буває й таке, що зовнішній світ теж стає задіяним у сеанс. Тоді він своїми впливами доповнює наші внутрішні процеси. Зрештою, ще ж нічого не сталося.

Лорна іронічно гмикає. Алік продовжує:

– Неприємності можуть бути хіба тоді, коли людина перестане співпрацювати із силами, яким я вас представлю. Якщо людина повністю довіриться їм, відпустить себе, то все зайве й чужорідне, що сиділо в ній, вийде на чисту воду і зникне. Головне – повна, виняткова довіра до всього, що буде відбуватися. І не тільки зараз, але й далі… Багато далі…, Як співали в часи моєї юності, «єсть у революції начало, нєт у революції конца». Така от коротка викладка. Ніхто не передумав?

Начебто ніхто.

Але знов озивається Йостек.

– А вам не здається, шановний, що ви забагато берете на себе? Отак зразу – приїжджаєте сюди, починаєте нас грузити своїми історіями про всіляких екстрасенсів, про свою квантову місію во ім'я Небесного Єрусалиму. А на ранок вже, бачу, починаєте нами тут маніпулювати? Теж мені. А ви? – Йостек звертається чи то до мене, чи то до Віки з Жанною. – Ви всі отак берете йому й вірите. «Товаришу екстрасенсе, зціліть нас!»

– Чьо' ти розбушувався, Геморойчик? Засцав?

– Не засцав, а поостерігся. Я, дозвольте, скажу все, що я тут про декого думаю. Невже нікому не спадало на думку, що весь цей фестиваль – це формена западня? Може, це недобрі люди зібрали нас тут? Може, дехто вирішив, що раз він вже накинув на себе овечу шкіру, ніхто не здогадається про його наміри?

– Йостеку, думайте, що говорите…

– А ви не перебивайте! Не перебивайте. Дайте сказати. Може, декому тут подобається вдавати із себе гуру велемудрого? Може, йому цього в житті не вистачало і він використовує нас, щоби втілювати свої брудні фантазії? Хіба вам таке в голову не приходило?

Алік буряковіє.

– Браток, – озиваюся я. – Прикрий шторку. А то ж за базар відповідати доведеться…

– А ти не погрожуй. Дай сказати. На фестивалі кожен має право голосу.

– Тоді говори за себе.

– За себе і говорю, ясно тобі? – Йостек викинув руку з відстовбурченим вказівним пальцем. – Я цьому вашому екстрасенсові не довіряю. І добреньким я вас, Аліку, зовсім не вважаю, можете не прикидуватися.

– Звідки у вас, Йостеку, стільки злості?

– Звідки треба. Не прикидайтеся святеньким, шановний. Ми одне одного зовсім не знаємо. І я, приміром, навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді, а хто кого із себе корчить. Без образи, але то є так. А те, що тут дехто говорить, не дуже мене переконує. Весь цей шаманізм. Ці фокуси. Балаган. Не люблю балагану.

Йостек біліє, тільки шия вкривається червоними плямами. Алік розгублено водить риб'ячими очками і плямкає губками.

– Заперечувати – це ваше право… – кволо подає він голос. Йостек гмикає.

– …але все одно, радив би спершу спробувати самому, а вже тоді судити…

– Народ, – кажу я, – зам'яли. Гнилий базар. Шо кому не хавається, в того і проблеми. Хтось іде купатися на водоспад? Скупнемся, а там буде видно.

Але дівчата сидять, загіпнотизовані осідаючим жаром суперечки.

«Навіть уявлення не маю, ким тут хто є насправді…»