Трагедія в трьох діях

Йому стало трохи соромно за те, що він думає цитатами, тим паче з Теннісона, про якого зараз мало згадують. До того ж хоч сер Чарльз був і засмаглий, та ран від меча на його обличчі не було, а Еґґ Літтон-Ґор хоч і була, безумовно, схильна до здорової пристрасті, але навряд чи збиралася гинути від любові й поневірятися по ріках на баржі. У ній не було нічого від лілейної діви Астолату[2].

«Окрім, – подумав Саттертвейт, – її молодості…»

Дівчат завжди вабить до чоловіків середнього віку з цікавим минулим. Еґґ, здавалося, не була винятком з цього правила.

– Чому він не одружився? – різко запитала вона.

– Ну, – містер Саттертвейт замовк. Його відповідь, якщо коротко, зводилася до одного слова «обережність», але він розумів, що це слово для Еґґ Літтон-Ґор неприйнятне. В сера Чарльза Картрайта було багато жінок, акторок та інших, але йому завжди вдавалося триматися від шлюбу подалі. Еґґ же очевидно хотілося б отримати більш романтичне пояснення.

– Та дівчина, яка померла від туберкульозу, її звали якось на М – він наче був у неї дуже закоханий?

Містер Саттертвейт пам’ятав жінку, про яку йшлося. Ходили чутки, щоправда, не надто наполегливі, начебто в Чарльза Картрайта був із нею роман, але містер Саттертвейт ні на мить не вірив, що сер Чарльз не одружувався через вірність її пам’яті. Він намагався висловитися якомога тактовніше.

– Думаю, в нього було багато романів, – сказала Еґґ.

– Ем, можливо, – тільки й видобув містер Саттертвейт, почуваючись по-вікторіанськи.

– Мені подобаються чоловіки, в яких були романи, – промовила Еґґ. – Це показує, що вони не гомосексуалісти чи ще щось таке.

Вікторіанство містера Саттертвейта отримало сильного стусана.

Він не знав, що відповісти. Еґґ не помітила його знічення і задумливо вела далі.

– Знаєте, сер Чарльз насправді розумніший, ніж здається. Звичайно, він часто грає, щось удає, але за всім цим ховається світлий розум. І з вітрилами він вправляється набагато краще, ніж можна подумати з його слів. Коли він про це розповідає, може здатися, що все це поза, але це не так. І в розслідуванні теж. Ви думаєте, все це заради ролі – він хоче зіграти великого детектива. А я скажу так: я думаю, він би дуже добре його зіграв.

– Ймовірно, – погодився містер Саттертвейт.

В інтонації, з якою він це сказав, ясно проявлялися його почуття. Еґґ вловила їх і висловила вголос:

– Але ви вважаєте, що, «Вбивство священика» – це не триллер. Це просто «Прикрий випадок за вечерею», соціальна трагедія. А що думає Еркюль Пуаро? Він мав би знати, що це насправді.

– Мсьє Пуаро порадив нам почекати на аналіз вмісту келиха.

– Зрозуміло, – сказала Еґґ, – він старішає. Відстав від життя.

Містер Саттертвейт скривився. Дівчина вела далі, не розуміючи, що бовкнула грубість.

– Ходімо, вип’ємо чаю з мамою. Ви їй подобаєтеся. Вона так сказала.

Дещо улещений, містер Саттертвейт прийняв запрошення.

Коли вони прийшли до будинку леді Мері, Еґґ зголосилася зателефонувати серу Чарльзові, щоб пояснити «зникнення» його гостя.

Містер Саттертвейт сидів у маленькій вітальні з вицвілим чинцем та натертими до блиску старими меблями. То була вікторіанська кімната, з тих, що він подумки називав «кімнатами леді», і вона йому подобалася.

Їхня розмова з леді Мері була приємною. Нічого надзвичайного, але невимушеність тішила. Вони говорили про сера Чарльза.

А містер Саттертвейт добре його знає? Та не надто, відказував той. Він був фінансово зацікавлений в успіху однієї з п’єс Картрайта кілька років тому. Так вони й подружилися.

– Він дуже харизматичний, – промовила леді Мері, усміхаючись. – Я відчуваю це так само, як і Еґґ. Думаю, ви помітили, що Еґґ притаманне поклоніння героям.

Містеру Саттертвейту було цікаво, чи не бентежить леді Мері, як матір, таке поклоніння. Але здавалося, її це не хвилювало.

– Еґґ так мало бачить життя, – сказала вона, зітхаючи. – Ми в такій скруті. Одна моя кузина показала їй декілька місць у місті, але після того вона майже ніде не була, хіба що часом до когось навідається. Мені здається, молоді треба бачити якомога більше місць і людей – особливо людей. Інакше… ну, близьке сусідство буває небезпечним.

Містер Саттертвейт погодився, пригадавши сера Чарльза та мореплавство, але за мить виявилося, що думки леді Мері розвиваються в протилежному напрямку.

– Приїзд сера Чарльза добре вплинув на Еґґ. Розширив її обрії. Розумієте, молоді тут мало, особливо чоловіків. Я завжди боялася, що Еґґ вийде заміж за когось просто тому, що не бачила інших.

Інтуїція містера Саттертвейта швидко підказала, про кого йдеться.

– Це ви про Олівера Мендерза?

Леді Мері зашарілася, щиро здивувавшись.

– О, містере Саттертвейте, і як ви здогадалися? Так, я дійсно мала на увазі його. Колись вони з Еґґ проводили багато часу разом, але деякі його погляди мене відштовхують.

– В юності мають бути свої примхи, – зауважив містер Саттертвейт. Леді Мері похитала головою.