tmp0

⁵⁶) Лїтописець так переказує його відповідь дружинї: „ви вийшли за мною з Руської землї, позбавивши себе своїх сїл і свого майна („своихъ жизний”), і я теж не можу зректи ся своєї дїдївщини і батьківщини — або голову положу, або здобуду свою отчину і ваші маєтки! Коди мене дожене Володимир а своїм військом, побачу божий суд — як мене Бог з ним розсудить; коли стріне Юрий — побачу божий суд з ними — як мене з ними Бог розсудить” (Іпат. с. 284-5). Прихильний Ізяславу лїтописець, очевидно, любуєть ся такими рицарськими висловами свого героя.

⁵⁷) Під Дорогобужом нпр. стріли Ізяслава Дорогобужцї з процесією („съ кресты”) й поклонили ся, а заразом зауважили: „се, княже, з тобою чужоземцї — Угри, коби не зробили нашому місту якого лиха”. Ізяслав відповів їм: „я вожу з собою Угрів і всякого народу вояків, але не на своїх людей, а на ворогів, а ви не бійте ся нїчого'', і так „цїлувавши їх (звитавши ся з ними), відправив їх до дому. Іпат. с. 285.

⁵⁸) Лїтописець при тім дає досить характеристичний образок такої контрибуції — звичайної приналежности тодїшнїх війн: „І сказав Мичанам (людям з Мичська, на Тетереві, теп. Радомисль): „дайте минї серебра, скільки вам кажу, инакше візьму вас на щит” (дам ваше місто війську на пограбленнє). Вони не мали дати стільки, скільки він казав, позберали серебро з ух і ший (нашийники і ковтки), потопили і дали Володимирку. Володимирко узяв серебро і пішов, беручи серебро во всїх містах, аж до своєї землї”. Іпат. с. 289.

⁵⁹) Іпат. с. 290.

⁶⁰) Іпат. с. 292.

⁶¹) Половци дикЂи с нимъ, а и тым золотомъ узводить.

⁶²) ”велику пакость сотвориху: оно ратнии (вороги), а оно свои, и монастыри оторгоша, и села пожгоша, и огороды всЂ посЂкоша”.

⁶³) Лїтописи означають день битви — пяток (у Київській лїтописи похибкою двічи виходить пяток, Воскр. і Лавр. виразно кажуть, що в пяток була битва), але не кажуть дати; найправдоподібнїйше се було 6 липня у всякім разї — в першій половинї липня.

⁶⁴) Іпат. с. 305.

⁶⁵) Се було десь коло 20 липня: в 1 Новг. дата битви під Переяславом 17 липня, а Київська лїтопись каже, що били ся два днї.

⁶⁶) Іпат. с. 306, Лавр. с. 310, 1 Новг, с. 139.

⁶⁷) Іпат. с. 314-8, Лавр. с. 320-2.

⁶⁸) Десь на осїнь 1154 р. Виходить се з того, що висланий ним Глїб прийшов під Переяслав уже по смерти Ізяслава.

⁶⁹) Сї міста належали до суперечної териториї Волини і Київщини — Погорини, як побачимо. Найбільш виразні вказівки на якісь забрані міста маємо в походї 1150 р., коли Володимирко вертаючи з походу під Київ, ”отъя городы всЂ ида” (Іпат. с. 281), і слїдом Ізяслав скаржив ся: „Володиміеръ... волость мою взялъ”. Але не можемо сказати, чи всї ті погоринскі міста були як раз тодї забрані.

⁷⁰) Лавр. с. 319.

⁷¹) Іпат. с. 308-313, Лавр. с. 319-20; ширше в гл. VII.

⁷²) Десь при кінцї 1152 чи на початку 1153 р., подробицї див. в т. VII.

⁷³) Що се був початок 1154, а не 1153 р., видно в Лавр. — похід наступає по осени 1153 року. Ізяслав вийшов три тижнї перед мясопустом — се будо 17 сїчня.

⁷⁴) Іпат. с. 321-2, Лавр. с. 322-3.

⁷⁵) Іпат. с. 323.

РОСТИСЛАВ У КИЇВІ І ПОГРОМ МСТИСЛАВИЧІВ. ІЗЯСЛАВ ДАВИДОВИЧ І ЮРИЙ; ПОЛОВЕЦЬКА СПРАВА; СМЕРТЬ ЮРИЯ. ІЗЯСЛАВ ДАВИДОВИЧ ВДРУГЕ В КИЇВІ; ІВАН БЕРЛАДНИК І СПРАВА ГАЛИЦЬКОГО СТОЛА. РОСТИСЛАВ ВДРУГЕ В КИЇВІ. ОСТАННЇЙ ПОХІД ІЗЯСЛАВА ДАВИДОВИЧА І ЙОГО СМЕРТЬ. ВІДОКРЕМЛЕННЄ ЗЕМЕЛЬ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ, ТУРОВСЬКОЇ І ВОЛИНСЬКОЇ.

Ще за житя Ізяслава Вячеслав усиновив Ростислава, і він уважав ся наче другим його соправителем (поки що номінальним): „наші князї Вячеслав, Ізяслав і Ростислав” казали Юрию Білгородцї в 1151 p. ¹). Скоро вмер Ізяслав, зараз Вячеслав дав знати Ростиславу, аби прибув до Київа, вступити в ролю його дїйсного соправителя, а старший Ізяславич — Мстислав, поховавши батька, вернув ся в свій Переяслав, де треба було сподївати ся Половцїв, висланих Юриєм під проводом Глїба Юриєвича на Переяславщину. З сих обставин, коли в Київі лишив ся сам тільки нездара Вячеслав, задумав скористати Ізяслав Давидович. Йому видно, не давав спати успіх Всеволода Ольговича в опанованню Київа (прецїнь Ізяслав Давидович був репрезентант старшої від Ольговичів лїнїї!) і він все виглядав нагоди собі також доказати. Коли до нього наспіла вість про смерть Ізяслава, він не гяючи ся, без усяких приготовань поспішив ся з свого Чернигова до Київа. Та його задержали на Днїпровім перевозї та в імени Вячеслава порадили вернутись у Чернигів: „по що ти приїхав, і хто тебе звав? їдь но у свій Чернигів!” Давидович пояснив, що не бувши на похоронї Ізяслава, хоче поплакати тепер на його гробі. Але Вячеславу і його боярам сей побожний замір не промовив до почутя й вони не пустили Давидовича, а для оборони Київа прикликали Сьвятослава Всеволодича.