tmp0

Коли рано Кияне довідали ся, що їх князь утїк, вони стратили дух. Вернули ся назад до Київа, але тут на вічу постановили не подаватись Ізяславу, а закликати на княжий стіл котрого з братів його. Вони послали до Сьвятослава і Всеволода післанцїв; лїтопись так пореказує їх заяву: „ми зле вчинили, що вигнали свого князя, а тепер він веде на нас Польщу; ідїть до нас, на свою батьківщину („а поидЂта в градъ отца своего”); як не схочете, то нїчого нам не лишаєть ся, як запалити своє місто й іти в Грецьку землю”. Сї слова не могли нїчого означати як тільки заклик котрого з них на князївство ²⁰). Кияне лишали їм до волї відозвати ся, котрий охочий, хоч Сьвятослав, прославлений недавньою побідою, може був для них більше пожаданий. Але нї він, нї тим меньше — Всеволод не мали охоти чи відваги так відразу, без приготовання виступити проти Ізяслава, коли він із помічним польським військом стояв майже перед воротами Київа. Брати відповіли Киянам, що вони зажадають від Ізяслава, аби він не нищив Київа польським військом, і загрозять йому в противнім разї оружною обороною: коли хоче повести справу спокійно, то нехай іде в Київ без війська, тільки з малою дружиною. Кияне заспокоїли ся такою відповідю, і брати дїйсно зажадали від Ізяслава, щоб він не вводив Поляків у Київ. „Всеслав утїк, — переказує лїтописець їх слова Ізяславу, — тож не веди Ляхів у Київ: противитись тобі нема кому; а як хочеш мстити ся і нищити місто, то знай, що нам шкода нашої батьківщини”.

Ізяслав з огляду на сю загрозу дійсно задержав головне польське військо і пішов у Київ тільки з малим віддїлом Поляків і з Болеславом. Але пімсти своєї він не здержав: наперед вислав у Київ свого старшого сина Мстислава, і той звів з Киянами рахунки за повстаннє: сїмдесять мужа стяв він, иньших покарав ослїпленнєм; при тім, як каже лїтопись, богато потерпіло й неповинних. Пригноблені Кияне мовчки прийняли се переступленнє князем умови; коли Ізяслав наблизив ся до Київа, люде вийшли йому на зустріч „с поклоном”, й князївство його вернуло ся ²¹). Чи не потерпіли Кияни ще чого, окрім Мстиславової екзекуції, не знати. В Новгородській лїтописи при звістцї про поворот Ізяслава маємо записку: „й погоре Подолиє” ²²); се, правдоподібно, Поділє київське, і пожежа ся, дуже можливо, стала ся при поворотї Ізяслава. Щоб запобігти подібним повстанням на будучність, Ізяслав перевів київське торговище з Подола на гору, щоб мати під оком народнї зборища. (Потім, у XII в. ми бачимо торговище знову в долинї, а слїдом по нїм на горі мабуть лишив ся т. зв. Бабин торг).

Тим закінчила ся перша революція. Цїкаво нам перевірити, яку память лишила вона по собі в київській громадї. Близько сто лїт пізнїйше, коли в Київі бояли ся революції на користь узязненого тодї кн. Ігоря Ольговича, оден з Киян пригадав, „як за Ізяслава Ярославича лихі люди („злии они”) увільнили Всеслава з вязницї й поставили князем, і через те було богато лиха нашому місту” ²³). Як бачимо, громада вирікла ся свого дїла: память починених Ізяславом репресій заступила все иньше, і те, що чинила цїла громада, стало вчинком „лихих людей”. Але сьвідки сього повстання не забули Ізяславу його віроломної пімсти.

Болеслав з своїми Поляками якийсь час зіставсь у Ізяслава в Київі. Ізяслав, каже лїтопись, розкватерував їх по своїй землї, „распуща на покормь”. Як довго вони пробули, не знати, але закінчивсь їх побут досить сумно: їх почали по тиху різати. Се мусїло вкінцї прискорити вихід Болеслава до дому. Чи поживив ся він з сього походу на Русь, не знати. В оповіданню пізнїйшого Длуґоша, Болеслав, вертаючи ся з Руси, бере по довгій облозї Перемишль, але в сїм оповіданню звязані до купи польські походи на Русь 1069 і 1074 р., і властиво не знати, до котрої війни мала-б належати ся облога Перемшля, — навіть скорше до другої, як до першої ²⁴).

По своїм поворотї Ізяслав відібрав назад Полоцьк у Всеслава й посадив там сина. Відносин Ізяслава до братів те їх недавнє посередництво в інтересах бунтівників-Киян не попсувало, бодай про око. 1072 р. брати з великою нарадою перенесли мощі патронів згоди і братолюбія Бориса і Глїба в нову, збудовану Ізяславом церкву: мощі Бориса, в деревляній трунї, князї перенесли на власних плечах, мощі Глїба, що лежали в камянім гробі, тягли шнурами на традиційних санях (хоч се було в маю) ²⁵). Після того князї обідали всї в купі, разом із своїми боярами, „с любовью великою” ²⁶). Одно слово — становище Ізяслава здавало ся зовсїм певне, і в відносинах братів панувала іділїя, але тим часом готували ся річи зовсїм не іділїчні.