tmp0

Уже Сьвятослав, видко, постарав ся загнїздити ся в Чернигові й уважав його своїм містом. Навіть здобувши Київ, заповів він себе перенести до Чернигова й поховати у св. Спаса — в церкві, заснованій першим чернигівським князем — Мстиславом, хоч сам у Київі збудовав свій патрональний монастир св. Симеона. І сї звязки навязані з Чернигівщиною Сьвятославом, дали себе знати зараз по його смерти: коли Всеволод захотїв заграбити Чернигівщину собі, місцева, сїверянська людність скільки могла противила ся сьому, всякими способами тримаючи ся і боронячи Сьвятославичів. Коли зараз по смерти Сьвятослава Олег прийшов в Чернигівщину, його прийняли тут без всякого противлення. Коли ж Всеволод прийшов добувати собі назад Чернигів, Чернигівцї замкнули ся, не пустили його й волїли терпіти все, нїж піддати ся йому. Всеволод попалив місто, люде повтїкали в замок і далї боронили ся, в інтересах Олега, хоч самого його в містї не було. А коли кільканадцять лїт опісля попробував був засїсти в Чернигові Мономах й боронити ся від Олега, ситуація в містї, очевидно, не була для нього добра, бо мусїв зараз скапітулювати. Два роки пізнїйше Мономах вибрав ся на Олега; на сей раз Олег не зістав ся в Чернигові, а замкнув ся в Стародубі, й тут знову людність боронила ся скільки сил, „бяху ся из города крЂпко”, і не вважаючи на тяжку облогу (изнемагаху люди в городЂ), тримала ся звиш місяць, поки Олег не рішив капітулювати ¹).

Сї факти, сї тяжкі жертви людности в інтересах династиї Сьвятослава виразно показують полїтику, змагання тутешнїх громад. Бо хоч все се факти більш пасивного характеру, то не треба забувати, перше — як бідні і припадкові взагалї наші відомости, друге — що й таке пасивне підпираннє династиї було звязане з великими жертвами. Очевидно, земля бажала конче задержати ся при династиї Сьвятослава й при своїй окремішности під її управою. При тім не треба забувати, що власть Всеволода чи Мономаха мала би своїм наслїдком нову злуку до купи Переяславщини й Чернигівщини: очевидно, і того собі в Чернигові не бажали.

В значній мірі завдяки сїй підпорі зі сторони людности — пасивній в наших джерелах, але може далеко активнїйшій в дїйсности, Сьвятославичі в кінцї вибороли собі Сїверщину. Молодший Сьвятославич — Ярослав дістав Муромо-рязанську волость, старші два подїлили Сїверщину з її иньшими аннексами. Як був переведений подїл Сїверщини, лїтопись не каже, але знаємо, що Давид дістав „большеє княженіє” — Чернигів, а Олег мусїв дістати Новгород сїверський, і від тодї мусїв почати ся подїл землї на сї два головні князївства — Чернигівську і Новгородську волость ²), що держить ся й пізнїйше.

Давид пережив на кілька лїт Олега, що умер 1115 р. Коли умер Давид (1123), в Чернигів перейшов найменьший з Сьвятославових синів — Ярослав, по принципу родового старшинства. Але пять лїт пізнїйше син Олега Всеволод несподїваним нападом опанував Чернигів, побив Ярославову дружину, заграбив майно, а самого Ярослава пустив назад у Муром. Ярославу обіцяв поміч київський Мстислав, але з тієї помочи не вийшло нїчого ³). Ярослав мусїв лишитись при своїй Муромо-рязанській волости, й від тепер вона відокремлюєть в його родї, виходить з комплєксу чернигівських земель, а Ярославова династия перестає претендувати на чернигівські землї. Тим закінчило ся сформованнє Чернигівського князївства, чи властиво системи князївств ⁴).

Чернигівська земля, як вона тепер сформувала ся, обіймала в головнім басейни Сожі, Десни і верхньої Оки. Західньою границею уважав ся Днїпро ⁵), але в дїйсности границею міг він тільки уважати ся з грубшого. Вище я вказував, що скрайка лївого берега Днїпра коло Київа належала, правдоподібно, до Київщини, а вище Припети чернигівська границя переходила на правий бік, і Річиця і „иные городЂ мнози” належали тут до Чернигова ⁶). Як далеко „чернигівська границя сягала на північ на Поднїпровю, ми можемо судити орієнтуючись хиба тільки тим, що верхівя Сожі вже належали до Смоленська, бо зрештою між Річицею і крайнїм смоленським містом — Кописем по Днїпру не знаємо нїяких міст на певно. На лївім боцї Днїпра верхівя Сожі, Іпути, Десни належали вже до Смоленська — бачимо тут ряд смоленських волостей: Мстиславль на Вехрі, Прупой — правдоподібно Пропойськ на Сожі, Ростиславль — Рославль на Острі, Зарой — на Іпути, Ельна і Пацин на Деснї ⁷). Крайнїми чернигівськими городами, нам звістними, був тут Чичерськ на Сожі і Вщиж на Деснї.