tmp0

СЇВЕРЯНЕ, ЇХ ТЕРИТОРІЯ; СТАРІ ЦЕНТРИ, ЇХ ІСТОРІЯ ДО ЯРОСЛАВОВОГО ПОДЇЛУ; ВІДНОСИНИ ДО КИЇВА. РАДИМИЧІ І ВЯТИЧІ.

Як на правім побережу Днїпра Полянське, так на Заднїпровю Сїверянське племя з свом полїтичним і культурним житєм, з своєю територією було тою основою полїтичного ґруповання, розвою суспільного й культурного житя тутешнїх земель, від котрої ми повинні виходити в своїм оглядї. І тут сїверянські полїтичні центри притягнули до себе на півночи сусїдні племена і території, слабше розвинені полїтично й культурно (зрештою — й меньше для нас інтересні, бо не належать до української ґрупи племен). Полуднева ж, передстепова кольонїзація, що належала в значній або й переважній части до иньшого племени, не сїверянського, ослабла під турецьким натиском і не полишила майже нїяких слїдів свого житя в наших джерелах, так що ми можемо ледви ледви якісь убогі окрушини від неї зібрати. З того всього українську кольонїзацію, українське житє на Заднїпровю репрезентують перед нами властиво тільки Сїверяне — і домінують тут, як Полянське племя на правім боцї. Ріжниця тільки в тім, що сїверянська територія не була розмірно невеликим осередком заднїпрянського житя, як полянська для правобічного, а становила й територіально взявши переважну частину тутешнїх князївств ¹).

Розвивали ся Сїверяне теж в обставинах досить подібних до Полян. Вони сидїли над великою Днїпровою дорогою; правда, ми не бачимо у них якихось важнїйших пристаней на Днїпрі, виключивши тільки Любеч, що лежав над суміжю Сїверян і Радимичів, але належав мабуть до Сїверян ²), а пізнїйше Київ, здаєть ся, забрав навіть значну частину надднїпрянського пояса собі ³), але з торговельних і культурних вигід Днїпра Сїверяне завсїди мусїли користати. Вповнї в їх руках були важні торговельні дороги на схід, річні й сухопутні — на Волгу і в Каспийські краї. Богаті скарби римської монети на їх території вказують на істнованнє торговельних зносин тут задовго до початків Руської держави, а в пізнїйшій торговлї Руси, зі сходом особливо, Сїверщина мусїла грати особливо важну ролю.

Поруч із розвоєм торговельних і взагалї культурних зносин ми мусимо припустити і значнїйший розвій суспільно-полїтичного житя. Дуже рано бачимо ми на території сїверянського племени кілька значнїйших городів, коло котрих ґрупують ся більші округи, і котрі в кінцї як з одного боку притягають до себе території иньших племен, так з другого приводять до роздїлу самої сїверянської території.

Етноґрафічну територію Сїверян ми знаємо тільки взагалї — скільки каже про неї лїтопись, себ то що вони займали басейн Десни з Сеймом і Сули; поки що нїяких матеріалів для докладнїйшого означення її не маємо. Отже на нїй вже на початку X в., в уривках Олегової умови і в оповіданню про похід Олега на Київ, виступають два або три важні центри — Чернигів, Переяслав, і третїй, на радимицькім пограничу — Любеч. Пізнїйше в XI в. Переяслав стає центром полудневої Сїверщини, що відокремляєть ся в осібне — Переяславське князївство, Чернигів — центром північної Сїверщини, разом з сусїднїми територіями Радимичів і Вятичів; Любеч тодї вже не грає якоїсь визначної ролї, але хто зна, чи не він то як раз притягнув і звязав з Чернигівщиною радимицьку територію. Що подїл Сїверщини на Переяславщину і Чернигівщину не був тільки капризом князїв, а мав якийсь глубший підклад, показує той факт, що переяславська людність зовсїм не тягне до Чернигівщини, навпаки — шукає собі князїв з иньшої княжої династиї; очевидно — сей подїл був сотворений самою суспільною і полїтичною еволюцією землї, а може й ще якимись причинами, незвістними нам близше.