tmp0

¹⁴) Прихильний Рюрику лїтописець широко переказує сї жалї його: „Свате! ти цїловав минї хрест на тім, що хто минї ворог, той і тобі ворог! Просив єси у мене волости в Руській землї, і я дав тобі, хоч і не мав їх забогато (не от обилия), а відібравши задля тебе від своєї братиї і мого зятя Романа. Він минї тепер став ворогом не через кого, а тільки через тебе! І ти як минї обіцяв ? — всїсти на коня і помогти минї. Натомість ти перевів те лїто и зиму, а тепер хоч і всїв, то як ти минї поміг і свою умову сповнив?... А минї з Ольговичами хиба була яка кривда? Вони не шукали підо мною Київа, але що ти був до них недобрий, то я був недобрий і воював ся з ними, і волость свою запалив (наразив на спустошення). А ти на чім був зі мною умовив ся, і хрест до мене цїував, того всього не додержав”... Іпат. с. 470.

¹⁵) Ширше в гл. VII.

¹⁶) Про се див. в гл. V.

¹⁷) Полн. собр. лЂтописей II c. 326.

¹⁸) С. 328.

¹⁹) Бонн. вид. с. 691.

²⁰) Першого сїчня по новгородській лїтописи, другого в компіляціях володимиро-суздадьських, що опирають ся на незвістнїм нам архетипі з серією українських звісток початку XII в. (Здогади про сей архетип у Шахматова Общер. лЂтоп. своды гл. IV с. 152 — тут і про сю дату).

²¹) Лавр. с. 397-8, 1 Новг. с. 179.

²²) „Мироположениє въ волостехъ (Воскр.: и ту было имъ и рядъ положити), кто како терпелъ за Рускую землю”.

²³) 3 хронольоґією сих подїй знову маємо клопіт: в Суздальській лїтописи другий похід Романа на Половцїв і постриженнє Рюрика маємо під 1205 р., в Новгородській (2-ої ред.) — під 1203 р.; звістка про помиреннє Романа з Ольговичами (властиво — про їх присягу Всеволоду) в Суздальській повторена — під 1204 і 1205 р., і рішити, котра з сих звісток стоїть на відповіднім місцї, дуже трудно. Новгородська має тут теж плутанину (наслїдком мабуть вставленої під 1204 р. повісти про Царгород) і деякі звістки повторено, як нпр. про війну Ольговичів з Литвою — 1 Новг. 179 і 188. Таким чином виходить для сих подїй ваганнє між 1203 і 1204 р., і знайти між ними правдиву дату вдаєть ся минї неможливим, власне через те, що хронольоґія обох джерел непевна; порівнюючи звістку про війну Ольговичів з Литвою — 1 Новг. (1-ої ред., с. 179) з Суздальською (Рад. і Акад. код.), маємо ріжницю на 2 роки. Можна б прийняти 1203 р., здавши ся на новгородську, колиж бо її подвійні звістки не дозволяють вповнї на неї покласти ся.

²⁴) Длуґош II с. 177 (під р. 1205), в сїй части взагалї богатий цїнними подробицями, зачерпненими з якихось руських, для нас страчених джерел, каже, що опорожнений київський стіл захопив Сьвятослав Мстиславич, але Роман не дав йому Київа, а посадив Ростислава. Дїйсно, у Мстислава Романовича був син Сьвятослав, хоч виступає він пізнїйше — був новгородським князем 1218 р. (1 Новг. с. 206-209); в Київщинї про нього не чуємо нїчого. Отже оповіджене у Длуґоша можливе, хоч і не зовсїм певне. Татїщев (III. 338) каже, що Роман посадив у Київі Інґвара, але се, правдоподібно, тільки здогад (досить правдоподібний) по анальоґії з попереднім.

²⁵) Дата в польських хронїках — Monumenta Polon, hist. II. с. 800, 836, etc.. Лавр. с. 404-5 (під 1206 р.).

СМЕРТЬ РОМАНА І БОРОТЬБА ЗА ЙОГО СПАДЩИНУ; УСЬПІХИ ОЛЬГОВИЧІВ, БОРОТЬБА ЗА КИЇВ, КОМПРОМІС З РЮРИКОМ.

Полїтична система, уставлена Романом, упала з його смертию. На вість про смерть Романа Рюрик скинув з себе невільне чернецтво й сїв знову в Київі. Він відновив свій союз з Ольговичами, й вони постановили скористати з смерти Романа, щоб здобути його спадщину. Справа галицької спадщини взагалї від тепер довший час не перестає займати українських полїтиків.

Роман лишив по собі двох синів, з котрих старшому Данилу було тільки четвертий рік; Галичани присягнули йому як князю, але придушена Романом партія Ольговичів зараз знову підняла голову ¹). Тому Ольговичі зараз по смерти Романа забрали ся до походу на Галичину; порозумівши ся з Рюриком і відновивши союз із ним, вони рушили разом на Галич; закликано й Половцїв. Але угорський король взяв Данила в опіку і в Галич введено угорську залогу. Се примусило противну Данилови партію притаїтись, і союзники дурно побивши ся під Галичем мусїли завернутись назад „з великим соромом” ²).