tmp0

Але його полїтичні пляни, як і його попередника Андрія, не обмежали ся північним сходом. Його впливи поволї дають себе знати й на Українї. Сьвятослав київський, дарма що титулував Всеволода „братом і сином”, мусїв взяти участь в походї Всеволода на волзьких Болгар 1173 р., а коли рязанські князї надто вже докучили були сусїднїй Чернигівській землї, і Сьвятослав з братиєю хотїли їх приборкати, то удав ся попереду до Всеволода по дозвіл — іти на Рязань; Всеволод йому сього не дозволив, і Сьвятослав з тим і зістав ся ³). Иньший симптом Всеволодового впливу бачимо на галицьких справах, коли Володимир Ярославич, вернувши ся по своїх бідах у Галич, звертаєть ся до свого вуя Всеволода, просячи „удержати Галич під ним”, а Всеволод зобовязує князїв, аби не зачіпали Володимира, і тим дїйсно його забезпечає. Одначе більший розвій суздальського впливу здержував ся тією українською рівновагою, і Всеволод, як в своїм часї Андрій за часів Ростислава, сидїв тихо і терпеливо чекав нагоди сю рівновагу порушити.

Рівновага на разї була о стільки певна, що її не нарушили важні справи, що дїялись на заходї України, і про котрі я тут згадаю лише коротенько, з огляду на загальну полїтику ⁴). 1187 р. умер старий Ярослав галицький ⁵). Він передав свій стіл улюбленому, але нешлюбному сину свому Олегу, та бояре переступили його волю й посадили в Галичи шлюбного сина Володимира, і Олег утїк до Рюрика. Слїдом прийшлось тїкати й Володимиру, що теж не помирив ся з боярством. Бояре покликали з Волини Романа Мстиславича, що своїми впливами від довшого часу підбивав галицьке боярство до революції, але Володимир навів угорського короля, й той вигнав Романа, Володимира увязнив, а в Галичинї посадив свого сина. Роман задумав за помочію свого тестя Рюрика здобути галицький стіл собі, одначе похід його не удав ся, як і новий, зроблений за помочію Поляків. Тимчасом угорський король всеж таки занепокоїв ся сими заходами Романа й Рюрика і для рівноваги завів зносини з Сьвятославом, та просив його прислати котрого з синів, і Сьвятослав дїйсно послав, надїячись, що король передасть йому Галич. Таким чином зарисував ся конфлїкт між Рюриком і Сьвятославом, але до боротьби між ними не прийшло.

Рюрик закинув Сьвятославу, що він тим мішаннєм в галицькі справи виходить з умови, і Сьвятослав уступив: казав, що він нїчим не хоче перешкаджати Рюрику і навіть готовий іти з ним разом на Галичину. В сїм напрямі впливав на обох князїв і митрополит патріотичними мотивами: ,,от чужоплеменники забрали вашу отчину, варто б вам поклопотатись (коло її відібрання)”. Сьвятослав з Рюриком постановили йти на Галич, і пішли були, але акція розбила ся на питанню, як потім з Галичиною бути? Сьвятослав радив, щоб Рюрик її взяв собі, а йому передав свої київські волости, Рюрик же був звязаний плянами Романа на Галичину, отже не міг її собі взяти, та й ледве чи мав охоту міняти певне на непевне, київські волости на галицькі. Не прийшовши до порозуміння, князї залишили сю справу, а слїдом галицька справа сама собою полагодилась: Володимир Ярославич втїк з неволї й за помочію Поляків вернув собі Галичину ⁶). Галицьке питаннє на якийсь час зійшло з дневного порядку.

Так само не розбили союза Сьвятослава й Рюрика та полїтичної рівноваги на Українї якісь близше нам незвістні претензії Ольговичів — „тяжа с Рюрикомъ и съ Давыдомъ и Смоленьскою землею”, що сягала якихось давнїх „тяж” за часів Ростислава. Заносило ся на конфлїкт, але Рюрик з Давидом взяли ще на свій бік Всеволода, і Сьвятослав не відважив ся розривати з ними: „цїловав до них хрест на всїй їх волї ⁷).

Ся, як бачимо, досить певна і трівка рівновага та спокій дали можливість князям звернути більшу увагу на половецькі відносини. Тим часом як західня Україна зайнята була галицькими справами, на Поднїпровю — в Київщинї, Переяславщинї, Чернигівщинї увага князїв у сих роках головно звернена на боротьбу з степом, що знову почавши від третьої чверти XII в. все сильнїйше давав себе в знаки українському пограничу.