tmp0

Стрінувши ся на ловах з Давидом Ростиславичем, Сьвятослав як поясняє лїтопись — не порадивши ся з виднїйшими боярами, а тільки з княгинею та своїм ,,милостником” Кочкарем, казав зловити Давида. Але той втїк, і Сьвятослав міг тільки пограбити його табор. Показавши так незручно свої карти, Сьвятослав уважав неможливим зістати ся далї в Київі й перейшов за Днїпро. Правдоподібно одначе, родинні переміни, що зайшли у Ростиславичів, бо Роман, що княжив у Смоленську, вмер, і туди перейшов Давид, лишивши в Вишгородї сина, а Рюрик сїв у Київі, — подавали Сьвятославу надїю, що Ростиславичі, зайняті своїми справами, дадуть йому на разї спокій, і він пішов походом на Всеволода. Се було десь при кінцї 1180 р.; Сьвятослав мав до помочи Новгородцїв і Половцїв, Всеволод — Рязанцїв. Мала се бути боротьба за першенство, рішеннє питання — хто буде мати провід на Руси чи Ольгович чи Юриєвич. Але при своїх слабких силах Сьвятославу трудно було дурити себе надїєю на побіду. Похід дїйсно скінчив ся на нїчим: Всеволод стрів Сьвятослава в дуже неприступній позиції, й Сьвятослав, перестоявши кілька тижнїв перед нею, роспочав переговори, але від Всеволода не дістав відповіди і не змігши анї напасти на нього, анї прийти до згоди з ним, зовсїм з нїчим повернув назад, боячи ся весняного бездорожа. Така ж безрезультатна була кампанїя його і з Смоленськом, що він вчинив слїдом в союзї з полоцькими князями.

Звідси він пішов на Київ. Рюрик відступив у Білгород, але звідти зручним нападом розбив і розполошив Половцїв, що стояли під Київом. Сьвятослав, що засїв у Київі, опинив ся в досить прикрій ситуації. Але Рюрик хотїв тільки відновлення копромісу, і Сьвятослав вкінцї мусїв згодитись на нього: „Рюрик відступив йому старшинство і Київ, а собі взяв всю Руську землю”. Відновлено отже status ante bellum. Було се десь при кінцї 1181 р. ⁴¹).

Таким чином пляни Сьвятослава на сильну і впливову ролю в руській полїтичній системі не справдили ся. Приборкати Всеволода не удалось: він вправдї випустив Глїба Сьвятославича з неволї, але тільки з ласки. В Новгородї перемогла суздальська партія, й син Сьвятослава мусїв звідти забратись. Своєю невдалою війною Сьвятослав тільки розбудив підозріння з обох боків — й у Ростиславичів і у Всеволода, і поставив себе звідти й звідси під пильний догляд, що звязував йому руки і ноги. Перейшовши в Київ, він мусїв віддати Чернигів брату Ярославу, зіставивши собі тільки землю Вятичів, і се була властиво одинока його реальна волость, бо сам по собі Київ тодї дуже мало значив. Рюрик Ростиславич, перейнявши „всю Руську землю” і операючи ся на своїх союзників і свояків, був в дїйсности сильнїйшим від нього: в Смоленську сидїв його брат, Роман волинський був його зятем, турово-пинські князї — шваґрами й близькими союзниками, його ж підтримував галицький Ярослав і суздальський Всеволод. Характеристично, що Київська лїтопись (в сїй части взагалї дуже прихильна Ростиславичам) титулує великими князями й Сьвятослава, й Рюрика — отже признає діархію ⁴²). Сьвятослав мусїв задовольнити ся сею ролею напів номінального київського князя і такого ж номінального „старійшини” між князями, досить поважаного, але не дуже вливового патріарха, яким малює нам сього „грізного великого князя київського” сучасне Слово о полку Ігоревім. Дїйсне ж старшинство опинило ся в руках суздальського Всеволода, дарма що по родинним рахункам Сьвятослав його титулував „братом і сином” ⁴³).

Примітки

¹) Тільки замість Треполя дістав тепер Канїв, бо Треполь Ростислав віддав Володимиру Мстиславичу.

²) Іпат. с. 355-358, 1 Новг. с. 144.

³) Епізод з Володимиром — Іпат. с. 356, посередництво в чернигівських справах — ib. c. 358.

⁴) Про се оповідає Кіннам р. 232-5, при подїях 1164-5 рр., дуже недокладно мішаючи імена князїв. Головною метою посольства було відвернути Ярослава галицького від незадовго перед тим розпочатого зближення Галичини з Угорщиною; Кіннам називає його то 'Iερίόσðλαβoς тo Пριμίσðλαβоς (може, як підозрівав нпр. Ґрот 330 — помішавши його з Мстиславом) і взагалї, видно, не умів розріжнити руських князїв. Здаєть ся, що в тих ріжних іменах треба розуміти в дїйсности тільки Ярослава й Ростислава. Те що на вступі говорить ся про давнїй союз з Візантиєю, належить мабуть до Ярослава, бо про якийсь союз Ростислава з Візантиєю досить трудно думати. Сказане про приязнь з Ярославом треба розуміти про Ростислава. Можливо, що до Ростислава Мануіл і звернув ся з огляду на його приязнь з Ярославом — або вплинув на нього, а при тім се могло стояти також в звязку в тодїшнїми зносинами Царгорода з київськими князями в справі київської митрополїї, і тому Кіннам сюди приплїв несподїванно київську митрополїю на с. 236, пор. Ґрота 1. с.

⁵) Іпат. с. 346, 356, 359, 361, Воскр. І с. 71, Никон. I с. 232 (1164 == 1165 Іпатськ. л.), 236, 239.