tmp0

На початку 1167 р. ¹¹) вмер Ростислав, вертаючи до Київа з своєї подорожи в Новгород, куди їздив мирити сина з Новгородцями. Почувши повний упадок сил, він спішив ся в Київ, бажаючи постригти ся перед смертию в Печерськім монастирі й гірко дорікаючи свому духовнику, що стримував його від постриження, про котре Ростислав думав вже від довшого часу, — не доїхав і вмер недалеко Смоленська.

Його наступником в Київі по всякій імовірности ще за житя його загально признавав ся Мстислав, що двічи посадив на київський стіл сього самого Ростислава. З тим, мабуть, і був переданий йому ще за житя Ростислава один з найважнїйших київських пригородів — Білгород. Коли прийшла звістка про смерть Ростислава, князї, що сидїли на ріжних волостях Київщини: Володимир Мстиславич та Ростиславичі Рюрик і Давид, післали до Мстислава заклик на київський стіл. Такі ж запросини він дістав від Киян і від Чорних Клобуків. У Киян він дїйсно мав щиру популярність і симпатиї, але чорноклобуцька старшина при тім полїтикувала і пильнувала ріжних своїх особистих інтересів. Мстислав був так певний себе, що сам не спішив ся до Київа, а поручив „посидїти” там свому братаничу та послав туди свого тивуна. Але справа не була так проста. Князї, відступаючи Мстиславу київський стіл (а між ними було й два стриї його — Володимир Мстиславич і Володимир Андрієвич, що уступали Київ „молодшому” !), за сю уступку жадали нагороди. Між ними уложила ся „твердь” — союз для того, аби вимогти від Мстислава волости за свою невтральність: Володимир Мстиславич бажав для себе всього Порося, Володимир Андрієвич — Берестейської волости; до них прилучив ся ще брат Мстислава Ярослав луцький, що хотїв, аби брат передав йому Володимир, та Ростиславичі — їх претензії нам близше незвістні. Але Мстислав на компроміси з ними йти не схотїв. Він взяв помічні полки з Галичини, з Польщі, від кн. городенських і пішов на Київ. Чорні Клобуки прилучили ся до нього. Претенденти сховались у Вишгород. Мстислав увійшов у Київ, де його стріли Кияне, і він уложив „ряд” з князями, що стояли по його сторонї, з дружиною й громадою — всїми чинниками тодїшнього полїтичного житя. Після того приступив до Вишгорода. Обложені князї пішли на уступки й помирили ся з Мстиславом. Володимир Мстиславич дістав Котельницю, Давид Вишгород, Рюрик Овруч, Володимир Андрієвич теж щось дістав ¹²), і Мстислав, уладившись, вернув ся до Київа ¹³).

Але ся побіда Мстислава і вимушена покора князїв зовсїм не уставили добрих відносин. З початку виникло, що Володимир Мстиславич собі бажає київського стола: прецїнь він мав не меньші права княжити, як і Ростислав, котрому двічи був відступив київський стіл той самий Мстислав; тільки сил Володимиру бракувало. Коли його пляни вийшли на верх, він вирік ся їх, але слїдом деякі чорноклобуцькі старшини стали підбивати його до планів на Київ, і він піддав ся їм і почав ладити ся до походу. Се був одначе о стільки отчайдушний плян, що власні бояре відступили від Володимира, коли довідали ся про сей плян: „ се ти без нас видумав, і ми з тобою не поїдемо, — ми того не знали”, сказали вони йому й кинули його. Але Володимир не послухав сеї остороги; лишивши ся сам лише з отроками, він сказав: то се будуть мої бояре (ті отроки), й поїхав лучити ся з Чорними Клобуками до походу. Але ті, побачивши його з таким бідним двором, вирікли ся його: побачивши, що він їде сам, сказали: „ти нам казав, що за тобою всї брати, а деж Володимир Андрієвич, Ярослав і Давид? приїхав оден, без своїх бояр, здурив нас! а нам лїпше в чужу голову, як у свою!”, і з тими словами почали стріляти в Володимира, так що він ледво з духом забрав ся. Скомпромітований сею історією утїк він в початку до Володимира Андрієвича, та той його не прийняв, потім до Андрія в Суздаль, але і той ще не хотїв сваритись з Мстиславом, і відіслав його в Рязань ¹⁴).