tmp0

ПОЛЇТИЧНІ ВІДНОСИНИ В 1160-Х РОКАХ, ПОЛОВЕЦЬКА СПРАВА. НОВИЙ ПОЛЇТИЧНИЙ ЦЕНТР НА ПІВНОЧИ; ПОЛЇТИКА АНДРІЯ ЮРИЄВИЧА. СМЕРТЬ РОСТИСЛАВА; МСТИСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ І ІНТРИҐИ КНЯЗЇВ; ОХОРОННІ ЕКСПЕДИЦІЇ; КОНФЛЇКТ МІЖ КНЯЗЯМИ. ПОХІД НА КИЇВ І ПОГРОМ 1169 Р. РОСТИСЛАВИЧІ І АНДРІЙ, ЇХ КОНФЛЇКТ І ДРУГИЙ ПОХІД АНДРІЯ НА КИЇВ, 1173 Р.; ЯРОСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ; СМЕРТЬ АНДРІЯ Й УПАДОК СУЗДАЛЬСЬКОГО ВПЛИВУ. БОРОТЬБА ЗА КИЇВ РОСТИСЛАВИЧІВ І ОЛЬГОВИЧІВ; ПЛЯНИ СЬВЯТОСЛАВА ВСЕВОЛОДИЧА; КОМПРОМІС РЮРИКА І СЬВЯТОСЛАВА ВСЕВОЛОДИЧА. ВІДНОСИНИ УСТАВЛЕНІ КОМПРОМІСОМ 1180 Р.

Увільнивши ся від Давидовича, Ростислав засїв на київськім столї міцно і спокійно. Мстислав вправдї, посадивши стрия вдруге в Київі, щось був розсварив ся з ним: мабуть забагато хотїв від нього. Ростислав тодї зайняв його київські волости, Мстислав хотїв розпочати війну, але передумав і помирив ся, діставши назад свої волости ¹). З Ольговичами Ростислав помирив ся теж; старий Сьвятослав умер 1164 р., а його місце в Чернигові зайняв Сьвятослав Всеволодович; Ростислав, як їх спільний союзник, посередничив між Всеволодичом і синами Сьвятослава Ольговича. З Андрієм Юриєвичом Ростислав мав на початку конфлїкт з поводу Новгорода, але й його полагодив: син Ростислава зістав ся в Новгородї й далї ²). В результатї Ростислав зайняв спокійне, авторитетне й досить впливове становище патріарха „Руської землї”: чернигівські Ольговичі, волинські Ізяславичі, галицький Ярослав, переяславський Глїб, Рязань, Новгород — стояли в сфері його полїтичного впливу і він ще (се вже в останнє) підтримував київську традицію давнїх добрих часів: вимагав до себе поважання, аби князї мали його „отцемъ собЂ въ правду” і „в послушаньи” ходили, а з свого боку пильнував традицийного обовязку — доглядав справедливости між князями й надїляв волостями ріжних підупалих князїв ³). Загранична полїтика його інтересувала мало. Знаємо, що імп. Мануіл, забираючи ся до нової боротьби з Угорщиною, заходив ся притягнути й Ростислава до союза, й присилав до нього дуже значного посла в сїй справі — якогось Мануіла з родини Комненів; та Ростислав показав йому всяку прихильність, але якоїсь дїяльної участи в сїй війнї не взяв ⁴).

За те спокійне князюваннє дало йому спромогу зайняти ся половецькими справами. Сього вимагали напади Половцїв, бо навіть ті припадкові звістки, які маємо, вказують на їх часте повтореннє. 1159 р. Половцї набігають в околицї Котельницї (на р. Унаві), того ж року (може по сїм нападї) Половцїв били на Поросю. 1161 р. набігли вони на Поросє, в околицї р. Рута, але нещасливо. 1164 Половцї знову набігають на Поросє, і знову їх заскочили, а крім того ще в Нїконівськім збірнику є до того року згадка про напад Половцїв, тільки дуже загальна. 1166 р. з Половцями бив ся Олег Сьвятославич, і їх же чуємо в околицях Переяслава. В Нїконівськім збірнику маємо ще, хоч дуже загальні й шабльонові, згадки про половецькі напади в 1167 і 1168 рр. ⁵). Крім того вони почали нападати сильно на руські торговельні каравани в степах.

Ростислав одначе обмежив ся тільки заходами чисто оборонними, пасивними. 1162 р. він задобрив („миръ взя”), очевидно — закупив Половцїв і оженив сина з Половчанкою. Для оборони караванів висилав військо, а десь 1166 р. ⁶) урядив ґрандіозну демонстрацію: завізвав „братию”, „звелївши зібрати ся з усїми своїми полками”, і з цїлою армією, з участию дванадцяти князїв, вийшов під Канїв і тут перестояв довший час, поки перейшли каравани „Гречника” і „Залозника” — очевидно, хотїв настрашити Половцїв ⁷). Одно слово, бачимо досить слабі початки того, що більш енерґічно розвинув слїдом Мстислав: він теж практикував подібні походи для оборони караванів, і такий характер мав його пізнїйший похід під Канїв, для оборони „Гречника”, але поруч із тим він практикував і походи в половецькі степи: на початку 1168 р. він ходив разом з Ростиславичами, Ольговичами й иньшими князями (лїтопись рахує дванадцять участників, окрім самого Мстислава) в степи Угла (Орелї) і Снопорода (туди ж значить, куди ходив за житя батька, 1152 р.), зруйновав їх кочовища і взяв велику добичу. Ольговичі теж вели аґресивну боротьбу з Половцями: Сьвятославичі Олег і Ярослав поруйновали 1167 р. половецькі кочовища, користаючи з кріпкої зими ⁸). Але нові полїтичні завірюхи, що вибухнули на Українї по смерти Ростислава, перервали сю інтензивну боротьбу з степом і відсунули її аж на вісїмдесяті й девятьдесяті роки XII в.