tmp0

⁵) Новійші дослїдники (надр. Браунъ Разысканія въ области гото-словянскихъ отношеній, І — Готы на ВислЂ, 1899. Bremer Ethnographie der germanischen Stämme-Paul Grundriss III2) доводять, на підставі. головно лїнгвістичних спостережень, що готські племена давнїйше мешкали далї на полудневий захід, і аж пізнїйше (коло IV в. перед Хр.) пересунулось над Вислу. Але є й досї ще оборонцї готської традиції (переказаної Йорданом), що Ґоти прийшли над Вислу з Скандинавії. Інтереснїйша гадка, піднесена Брауном (ор. с. 327-336), що Ґоти перед своєю міґрацією на Чорноморє кілька столїть були все в стадії міґрації.

⁶) Таціт Germ. 44. Плїній Hist. N. IV 14-14, Птолємей II. 11 § 17, Ш. 5 § 20.

⁷) Гадку про вплив словянського натиску піднїс ще Шафарик Slov. staroż І. 18 § 7, проти неї див. у Вітерсгайма І с. 149, Dann Urgeschichte II. 170.

⁸) З величезної лїтератури крім вказаного в двох попереднїх примітках вкажу лише де що. З давнїйшого: Zeuss Die Deutschen, sub vocibus. W. Bessel — монографія про Ґотів в енцикльопедії Ерша і Ґрубера серія І т. 75. Dahn Könige der Germanen, т. II і III. H. Bradley The Goths from the earlist times to the end of the Gothic dominion in Spanien, 1888. R Much Goten und Ingaevonen (Beiträge zur Gesch. der deutsch. Sprache XVII). Далї О. Gutsche und W. Schulze Deutsche Geschichte von der Urzeit bis zu Karolingern, I, 1894. B. Kappaport Die Einfälle der Goten in das römische Reich bis auf Constantin, 1899. Ludw. Schmidt Geschichte der deutschen Stämme bis zum Ausgange der Volkerwanderung, 1904 (Sieglin Quellen u. Forschungen, VII) і йогож Allgemeine Geschichte der germanischen Volker 1909 (Handbuch d. mittel u. neueren Geschichte).

⁹) Getica 4, 22.

¹⁰) Се толкують словом au або aue- перерізана ріками країна.

¹¹) Сї Спалї своєю загадковістю досить дражнили дослідників. Вперше імя їх знаходимо у Дїодора: Πάλος і Νάπης — сини Σκύθης-а стають патріархами народів Πάλοι і Νάπαι. Отже Πάλοι се частина скитського народа, ще до міґрації його з-за Танаіса в Европу (II. 43). Звідти перейшли вони до Плїнїя, де виступають в подвійній формі: Inapaei- Spalaei і Napaei — Pelaei та містять ся в околицях Танаіса (Мілєнгоф думав, що тут треба розуміти Яксарт — D. Altert. III с. 23 і 51). Spali Йордана мабуть були книжною ремінісценцією сих Палів — Спалеїв і трудно в його оповіданню при них шукати якогось дїйсного імени. В лїтературі Шафарик (І. 15. 1) уважав їх за несловянське (скитське або чудське) племя, що жило коло Дону, думав, що сей нарід був звістний Словянам, і з його імени виводив він слово сполинъ, исполинъ = ґіґант, подібно як з імени Аварів-Обрів виводять словянські слова обринь =olbrzymy, або з Птолємеївих Велтів-велетъ, велетень (по анальогії з нїмецьким Hunen = Гуни = велетнї) (див. Крек с. 252-З, Веселовскій в ИзвЂстіяхъ рус. язика 1900, І). Цейс (с. 67) і за ним ряд пізнїйших учених, яв Пальман, Первольф й ин., звязували се імя з Σπόροι Прокопія, бачучи тут стару назву Словян, а Іловайский (Разысканія о началЂ Руси вид. 1882 с. 68) виводив навіть від них імя Полян. Див. ще дещо в 2 вид.

¹²) Зосим IV. 25.

¹³) Кулаковский здогадуєть ся, ор. с., що Ґоти вже в своїй міграції відрізали й відіпхнули далї під римські границї західню частину Алянів, котра в III в. виступає в ріжних війнах з Римом. Се можливо. Меньше правдоподібний його здогад, що Ґоти ж загнали Алянів у Крим.

¹⁴) Трудно згодити ся з ним уже передовсїм тому, що імя Роксолянів Йордан знав (с. 12), а тим часом в сїм місцї нї оден кодекс не має нїчого подібного до їх імени. Найправдоподібнїйшою уважаю гадку, що назва Розомонів зовсїм лєґендарна, епічна (див. в покажчику Момзенового видання Йордана с. 164, також Grundriss der Germ Phil. Пауля III с. 683, статя Сімонса, і особливо Jiriczek Heldensage c. 60 і далї). Що правда, нї одно з дотеперішнїх толковань сеї назви як епічного призвища не прийняло ся в науцї (від rosamo — червоність, як „руді, підступні“, hrausamuni „хоробрі“, й ин.). Про иньші, історичні обясненя див. в 2 вид. (крім Роксолянів звязувано Розомонів з прикавказькими Оромусхами Менандра і Росмосоками Мойсея Каганкатоваца, кавказько-гунським. народом). Старі здогади, що тут криєть ся імя Руси (Grimm Geschichte d. deut. Sprache, Aspelin La Rosomonorum gens et le Ruotzi, 1884) відогрів недавно Маркварт Osteuropäische und cstasiatisische Streifzüge, 1903: він вважає Розомонів епічною назвою Герулів, звязує з сим Hros сирійської компіляції V в. і пізнїйше 'Ρω̃ς (с. 365). Про сей вивід мова далї, тут зазначаю що сей здогад Розомони-Герули вповнї гіпотетичний, опертий тільки на тім, Що Герули вели завзяту війну з Германаріхом. І виходила б з того досить дивна історія, що самі ґотські історики не пізнали в сїм імени добре їм звісних Герулів.