tmp0

Звістки про перші походи дуже скупі. Здогадують ся, що початком їх було зруйнованнє Істрополя на чорноморськім побережу р. 238. Напади припали на час сильних замішань в Римі; пограничні римські намісники, не маючи помочи від центрального правительства, мусїли уложити з Ґотами умову, і на основі її вони побирали річну платню від римської адмінїстрації. Правдоподібно, задержаннє сїєї платнї стало ся потім причиною великих спустошень, які починили Ґоти в Мезії і Тракії кілька років пізнїйше. Цїсар Децій, що хотїв положити кінець сим пустошенням, наложив сам головою разом з сином в битві (р. 251). Хоч наступник Деція довів до угоди з Ґотами, але й се не спинило готських нападів: тільки ми про них маємо дуже скупі відомости. Частими походами пустошать Ґоти землї Балканського півострова, не задовольняючись ним переходять далї за Пропонтіду в Малу Азію, а разом з походами суходолом розпочинають потім і морські; цїкаво, що при тім Ґоти показують себе народом цїлком не обізнаним з морем: розпочинають свої походи на чужих кораблях та уживають чужих гребцїв і майстрів до будови човнів ²⁴). Участниками сих походів виступають разом з Ґотами їх сусіди — Герули, Борани ²⁵), Уруґунди, Карпи.

З часом ґотські находи приберають все ширші розміри, обіймають все більші території, спустошення трівають все довше, в міру того як Римська держава показуєть ся безсильною їх повздержати. З розбійничих нападів вони починають вже приберати характер окупації. В Останнїй великий похід 269 р. Ґоти разом з ватагами Герулів, Ґепідів, Бастарнів виберають ся з родинами й рабами. Тут уже заникала ріжниця між походом для грабовання і мандрівкою народу, і ми не можемо знати, чи то був тільки надовго замірений похід, під час якого вояки не відважились лишати своїх родин і господарств, чи-проба міґрації. Заносилось дїйсно на нову мандрівку Ґотів і їх свояків-союзників, та сей великий похід, споряджений морем і суходолом, що цїс. Клявдій рахує на 2000 човнів і 320 тис. мужа, закінчив ся нещасливо. Ґерманські ватаги понищено, а ряд енерґічних імператорів, що роспочав собою Клявдій, зміцнив сили імперії.

До того прилучилось іще, що Аврелїан слїдом потім покинув Дакію (274), перевівши її осадників до Мезії. Наслїдком того германські народи здобули собі новий кольонїзацийний терен, і туди мусїла звернути ся головна увага Ґотів. Прикарпатські землї переходять тепер головно в їх руки. Сей ґотський натиск від сходу міг вплинути на те, що решта попереднїх осадників — Карпів і Бастарнів кидає карпатські краї при кінці III в. й переходить на римські ґрунта, — так само як в північних прикарпатських землях міг на се влинути натиск словянський. Та те, що дїялось тодї на північ від Карпатів, нам майже невідомо, дещо знаємо тільки про рух ґерманський на полуднї. Візіґоти опанували семигородські Карпати, витиснувши відти Вандалів і Ґепідів. Вандали опановують спорожнені Римлянами землї Дакії від північного заходу. Крім них осаджують ся в колишній Дакії Ґепіди, Тайфали, Віктофали ²⁶). При тім не обійшло ся без конфлїктів і війн між сими ґерманськими народами, але память про них переховалась тільки в непевних спогадах Йордана ²⁷). Отсей кольонїзаційний процес зі своїми війнами відвернув ґотські племена від походів на Рим; з IV віку знаємо лише досить рідкі випадки їх війн з Римом. Правдоподібна крім того й відомість Йордана, що тодї був відновлений давній „союз“ Ґотів з Римлянами: на підставі його вони діставали від Римлян запаси, й за те платили воєнною помічю ²⁸).

Сї близші звязки ґотського житя з римським світом мали певне значіннє в культурній еволюції східно-полудневої Европи і між иньшим проявили ся в поширенню християнства між Ґотами і появі ґотського перекладу св. Письма; автором його був Ульфіля, фундатор аріанської церкви серед Вестґотів (341-8). Вестґотські старшини, противники римських новин, що правда, підняли нагінку на Ульфілю і його вірників, але се не перешкодило християнству ширити ся серед Ґотів і пізнїйше ²⁹).

Таким чином історичні факти вказували-б з кінцем III в. на західнїй напрям ґотських інтересів. Натомість в лєґендарній традиції, переказаній Йорданом, ґотські сили звернені на підбиваннє північних і східнїх сусїдів, і тут перед гунським находом нечуваним світом мало засяти остроґотське королївство Германаріха (чи Ерманаріка або Ерманріха, як його звуть сучасні ґерманїсти). Королївство се було б для нас дуже цїкаве, як би ґотські перекази про нього можна було взяти за чисту монету.