tmp0

Про иньші лїтописні збірники і компіляції головнїйше: окрім згаданих праць Шахматова: О начальномъ кіев. сводЂ, ДревнЂйш. редакціи и Общерусскіе своды, ще його-ж: Симеоновская лЂтопись XVI вЂка и Троицкая начала XIV в. (Изв. отд. рус. яз. 1901). Ермолинская лЂтопись и Ростовскій владычній сводъ (ib. 1903) і замітки про Никонівсвку компіляцію (ib. 1900, з поводу книги Лихачева). Далї: Сениговъ ИзслЂдованія о новгородскихъ лЂтописяхъ и Россійской исторіи Татищева, 1887. Янишъ Новгородская лЂтопись и ея московскія передЂлки, 1878. Тихомировъ О сборникЂ именуемомъ Тверскою лЂтописью (Ж. М. Н. П., 1876, II), йогож НЂсколько замЂтокъ о новгородскихъ лЂтописяхъ (Ж. М. Н. П., 1891, IX) і ОбозрЂніе состава московскихъ лЂтописныхъ сводовъ (ЛЂтопись занятій археогр. ком. X, 1895) — огляд пізнїйших частин Воскр., Никон, Соф., і 4 Новг. л. ПолЂновъ ОбозрЂніе лЂтописи Переяславля Суздальскаго (Ученыя записки H отд. петерб. акад. I. 1854). Лавровскій ИзслЂдованіе о лЂтописи Якимовской (ib. II, 1856). Про Степенну книгу розвідка Васенка. Про компіляцію Татїщева — вищеназвана праця Сенїґова; але і видана Татїщевим Якимівська лїтопись і його власна компіляція вимагають ще нової критичної оцїнки. Важнїйші екстраваґнції пізнїйших компіляцій супроти текста Лаврент. кодекса зібрав Бестужев-Рюмін в згаданій вище працї; регабілїтації їх присвятив кілька сторін Шахматов в згаданій працї Общерусскіе своды (X с. 164 і далї). Ширший, дуже інтересний звід версій з пізнїйших компіляцій і парафраз зробив Гіляров п. т. Преданія русской начальной лЂтописи, 1878 (вийшло лише в 1890-х рр.), але тільки до смерти Ольги. Перегляд рукописного матеріалу: Шиловъ, Описаніе рукописей содержащихъ лЂтописные тексты, 1910 (ЛЂтоп. зан. археогр. ком. XXII).

Дрібнїйша лїтература у Иконникова Опытъ русской исторіографіи, т. II.

II. Норманська теорія.

Історію норманської теорії в історіоґрафії треба почати від Повісти временних лїт, бо автори і редактори її, особливо останніх редакцій виходили з переконання, що Русь — то оден з варязьких народів, а Варяги — се північно-ґерманські народи на балтийськім побережу: „сице бо звахуть ся ты Варягы Русь, яко се друзии зовут ся Свеє (Шведи), друзии же Урмани (Нормани), Аньгляне, инии Готе (Готлянд) — тако и си“. Варягами на Руси X — XI в. звали ся дружини, зложені переважно чи виключно з Скандинавів; редактор Повісти виразно відріжняе їх від Словян і як видко з наведеного тексту, уважає назву Варягів етноґрафічною — загальним іменем північно-ґерманських, чи властиво — скандинавських народів. Се зовсїм ясно у нього, і зовсїм природно пізнїйше ми стрічаємо толковання, що варязькі князї були „Нїмцї“, як то читаємо в численних перерібках Повісти ¹), або Шведи, як в Новгородї 1613 р. мотивували вибір на володаря шведського королевича тим, що й перші князї прийшли звідти ²).

¹) Див. напр. виказ їх у Гилярова Преданія с. 107.

²) Так принаймнї оповідає про се сучасний шведський історик Відекінд в своїй Historia belli sueco-moscovitici, від котрої деякі норманїсти ведуть новійшу норманїстичну лїтературу.

З початком наукових студий над історією Руси, в XVIII в., оповіданнє Повісти про початки Руської держави прийнято просто як доґмат, зовсїм отже природно, що „Варяги-Русь“ за Повістю уважали ся Норманами; а що наукові студиї розпочалися Нїмцями або взагалї ученими, далеко лїпше обзнайомленими з світом ґерманським, нїж словянським, тож для старо-руського права і інституцій, назв і термінів традицій і переказів знаходили ся паралєлї чи джерела в ґерманських мовах і реалїях, там збирали ся нові потвердження до тих моментів, які привели автора Повісти до \603\ його теорії, і се все обставило норманську теорію дуже важкою артилєрією, так що за нею виглядала вона дуже солїдно. До певної міри прилучалось до того ще й саме словянське зневірє в свої сили на полї полїтичної та культурної роботи та нїмецьке легковаженнє словянського елєменту. Се все, повторяю, складалось зовсїм природно, а першою причиною зіставала ся сама Повість і її канонїчний авторитет; так що закиди деяких росийських шовінїстів, що в норманській теорії бачили трохи не інтриґу проти Словян (нпр. Коялович в своїй Исторії русскаго самосознанїя, и ин.), зовсїм безпідставні.